Страница 192 из 201
Глава 80
РОЗДІЛ 69
ДРЕЙВІН
Вибухова хвиля жбурнула Дрейвіна назад просто в колону, а сила удару розтріскала камінь. Легені пекли, ребра боліли, але коли він нарешті зміг розплющити очі й зосередитися крізь туман, саме той краєвид, що відкрився перед ним, затамував йому подих.
Езміра стояла посеред руїн, які вона сама створила, а від неї все ще виривалася сила, що змушувала замок стогнати й розколюватися. Її чорно-сріблясте волосся розвівалося навколо неї, наче живе полум’я, а сяючі очі були вп’яті в сестру з люттю, здатною розірвати світ надвоє.
Дрейвін змусив себе підвестися на ноги, його тіло тремтіло, але не від болю, а від того, що він щойно побачив, і від невідомості того, що буде далі. Він бачив, як вона раніше використовувала неймовірні рівні магії, але це було щось зовсім інше. Це була її сила, вивільнена, груба і нестримна, у чомусь божественному і всепоглинаючому.
І це його жахало.
Не тому, що він боявся
її
. Він ніколи не міг боятися свого Дикого Полум’я. Те, що його лякало, — це ціна, яку вона за це
платила
.
Погляд її очей, те, як здіймалася її груди, ледь помітне тремтіння в руках… вона випалювала себе до порожнечі. Езміра віддавала все, що мала, щоб захистити їх, і він не знав, чи витримає вона це. Не знав, чи
хтось
взагалі зможе це витримати.
Дрейвін стиснув кулаки, нігті впилися в долоні. Йому потрібно було дістатися до неї, він відчайдушно прагнув витягнути її з цього божевілля, але правда впивалася в нього, стискаючи й розриваючи його серце невидимими пазурами. І ця правда полягала в тому, що це не була битва, яку він міг би вести за неї. Все, що він міг зробити, — це стояти поруч із нею, стікати кров’ю разом із нею і молитися всім силам за межами їхнього світу, щоб вона не знищила себе в процесі.
Сутичка між Езмірою та Нейрісою продовжувала струшувати тронну залу, поки гнів богинь поглинав їх. Саме повітря розривалося під натиском їхньої сили. Ударні хвилі здіймалися дедалі вище. Аж доки купол над ними не розлетівся на друзки, мов крихке скло. Каміння та кришталь сипалися на них усіх, розсипаючись по підлозі, коли небо відкрилося їхньому гніву, а Кривавий Місяць майже досяг свого піку.
Блядь. Блядь. Блядь.
Рух привернув його увагу до дальнього кінця зали, і саме тоді він побачив свого брата. Атлас вирвався з бою, мчачи крізь уламки до дальньої стіни. Елоувінн все ще висіла там, скута ланцюгами й тремтячи, її зап’ястя були подряпані там, де залізо врізалося в шкіру. Ревіння Атласа відбивалося від розбитих стін, коли його тіні занурилися в замки.
Але тоді щось ще ворухнулося на краю його поля зору.
У кутку кімнати Азеріан повз по розбитому мармуру. Дрейвін не міг повірити, що цей виродок ще живий. Його обличчя здавалося наполовину обпаленим, обладунок погнутий і заплямований кров’ю, а чорні очі блищали відданістю, яку може породити лише божевілля. Він підвівся на ноги, витягнув спис і зосередився на незахищеній спині Атласа.
Від цього видовища у Дрейвіна стиснулося горло. Його брат був за лічені секунди від того, щоб звільнити Елоувінн, але він не бачив, як чаклун націлився на нього, зосередивши увагу на кайданах.
Дрейвін підняв руку, і з його долоні вирвалося полум’я, яке мало на меті охопити Азеріана там, де він стояв. Полум’я пронеслося над уламками, обпалюючи повітря, перш ніж влучити в його груди, але вогонь миттєво згас, залишивши лише вугілля.
Очі Дрейвіна розширилися, коли обладунки Азеріана ледь заблищали, поглинаючи полум’я — так само, як це зробили скелі печери, що охороняли Мейрініс, коли заблокували йому вихід. Світло його полум’я пробігло хвилями по лускатих обладунках, а тепло зникло.
Цей потворний виродок лише посміхнувся, його обличчя викривилося в щось гротескне, коли він знову вирівняв лезо свого списа і зробив крок уперед.
Дрейвін вилаявся, вогонь танцював в його руках.
Гаразд
. Якщо цей виродок думав, що його обладунки врятують його, то він розірве їх голими руками, якщо доведеться. Азеріан підкрався ближче, піднявши лезо для удару, і лють Дрейвіна перетворилася на щось гостре й безжальне.
Дрейвін рушив, ще не встигнувши усвідомити це, і вирвав свій меч. Сталь зашипіла, коли вогонь лизнув його по всій довжині. Кожен удар серця тягнувся, кожен крок здавався вічністю.
Він штовхнув членів своєї команди, які билися з солдатами Мейрінісу, і пробіг крізь хаос. На краю поля зору раз у раз спалахували вибухи жару від сутички богинь.
Атлас обернувся, його очі спалахнули, коли він побачив, як Азеріан високо підняв спис, готовий пробити його наскрізь.
— Ні! — Дрейвін кинувся вперед, його клинок заскрипів, зіткнувшись із зброєю Азеріана. Удар пролунав, наче грім, і вогонь спалахнув на зачарованій броні чаклуна. Він зціпив зуби, напруживши кожен м’яз, щоб відбити удар, заблокувавши його за кілька сантиметрів від грудей брата.
У той самий момент пролунало різке, дивовижне
клацання
, коли кайдани Елоувінн розірвалися, а ланцюги безглуздо брязнули об стіну, звисаючи з петель.
Дрейвін озирнувся через плече, вени на шиї натягнулися, коли він стримував Азеріана. Атлас підняв Елоувінн на ноги, притягнувши її до себе.
Дрейвін відчув невелике полегшення і, видавши горловий рик, відштовхнув чаклуна.
І тоді, звиваючись, чорні тіні злетіли з кам’яної підлоги на наказ Атласа. Вони обвили щиколотки Азеріана, затягуючись, доки чоловіка не вивернули догори ногами, а його зброя з брязкотом не випала з рук. Різким поворотом зап’ястя тіні кинули його через кімнату. Він врізався в колону, камінь розколовся, і навколо нього посипався щебінь.
Дрейвін затамував подих, а його меч і далі палав. Його погляд мигцем ковзнув до брата, а потім злетів назад до місця, де приземлився Азеріан, і виявив, що той уже зник.
— Проклятий Айра, — пробурмотів він.
Атлас розгублено дивився на обличчя Елоувінн. Його руки пробігали по її зап’ястях, плечах, кожному сантиметру її тіла, ніби він міг зняти будь-які синці чи сліди, залишені її викрадачем.
— Ти поранена? — Його голос затремтів від цього запитання.
Елоувінн похитала головою, але вогонь у її очах говорив про інше.
Вона ледь не вирвалася з його обіймів, лють випромінювалася з кожного тремтячого м’яза, коли вона вчепилася в перстень зі сріблястого каменю на пальці. І різким рухом вона зірвала його.
Очі Дрейвіна спалахнули, коли він помітив, що це був перстень з велсініту.