Страница 191 из 201
Екіпаж впав, мечі забряжчали, а тіла здригнулися, коли повітря знову увірвалося в їхні легені. За мить зала наповнилася хаосом, а скрегіт звільненої сталі та грім її сили відлунювали від зруйнованих стін.
Нейріса похитнулася назад, коли вибухнули її пастки, і її самовладання вперше дало тріщину.
Езміра побачила Дрейвіна на іншому боці кімнати: його груди важко підіймалися, коли він підводився на ноги, а вогонь мерехтів і потріскував на його шкірі. Він рішуче кивнув їй, набираючи сили, а вода капала з його волосся та одягу.
Але потім його вираз обличчя змінився. Його очі розширилися від жаху, а голос пронизав залу.
— ЕЗМІРО, СТЕРЕЖИСЬ!
Тронна зала затремтіла, і Нейріса пронизливо закричала, коли її магія вибухнула назовні сліпучим сонячним спалахом. Вона імітувала сонячні промені, обпалюючи повітря та залу, а її тепло випромінювалося та мерехтіло, наче розплавлене золото. Світло вдарило всюди одночасно руйнівним блиском, змушуючи всіх прикривати очі.
У відповідь багряне сяйво татуювань Езміри стало яскравішим, а її погляд зафіксувався на насуваючій хвилі. Вона витягнула руки вперед, і з кінчиків її пальців вистрілили зазубрені блискавки, розрізавши потік на дві частини.
Її блискавки прорізали повітря, розсікаючи спеку, наче срібні леза. Там, де зіштовхувалися дві сили, спалахували вуглинки й іскри, що з кожним ударом струшували стіни, перетворюючи кімнату на поле бою між сонцем і бурею.
Екіпаж кинувся розбігатися, щоб уникнути бурхливих спалахів магії. Краєм ока Езміра помітила, як Дрейвін прикриває найближчих до себе людей, вигукуючи, щоб вони не підводилися. Та навіть попри це вона відчувала — увесь цей час його погляд був прикутий лише до неї.
Сонячна енергія відкинула Езміру назад, проте богиня всередині неї взяла гору. Її блакитні очі палали, волосся розвівалося, наче хмара бурі, коли вона висунула руки вперед. Вона послала заряди сили, що врізалися у спалахи Нейріси, розколюючи їх і розсипаючи світло на гострі, мов леза, уламки.
Саме повітря кричало, і Езміра відчувала всю вагу сили Нейріси, яка намагалася її придушити. Але вона дала відсіч — кожен нерв, кожен імпульс її магії злився з богинею всередині.
Спалахи Нейріси виривалися сліпучими хвилями, кожен з них вибухав назовні, наче мініатюрне сонце, запалюючи повітря мерехтливими вогниками. Сила її близнючки торкнулася її, впиваючись і кусаючись, намагаючись висмоктати її магію та душу.
Але Езміра не здавалася.
З її рук виривалися зазубрені блискавки, які з оглушливим шипінням вдаряли у спалахи, проте жодна з богинь не відступала.
Каліпсо гуділа всередині неї, пульсуючи в такт її серцебиттю.
Їхня лють
.
Дві душі
.
Одна клята помста
.
Кожен нерв у ній тремтів.
Це була свобода. Це була
справедливість
. І це був їхній момент, щоб повернути все, що їхні сестри намагалися відібрати.
Під ударами їхніх атак падали колони, прогиналися стіни, розліталося скло. Кожне зіткнення відбивало хвилі, що розходилися назовні, відкидаючи Нейрісу та Езміру назад, затиснутих у боротьбі волі.
А потім увірвалася ціла хвиля озброєних вартових, піднявши списи, їхні бойові крики лунали з усіх боків.
Команда Езміри миттю кинулася на них, сталь дзвеніла об сталь, їхній опір був таким же запеклим, як і її власний. Та ця картина на мить відвернула її увагу. Вона побачила, як Дрейвін, не вагаючись ані секунди, кинувся просто в самісіньке пекло бою. Кілька вартових спалахнули сліпучим полум'ям тієї ж миті, щойно спрямували свої списи в її бік.
Її магія запульсувала, на мить застигнувши, коли її погляд зафіксувався на ньому.
Але цієї миті було достатньо її сестрі.
Сила прорвалася крізь простір, і Нейріса кинула дугу палаючого світла прямо в неї. Воно влучило, наче лезо в серце, пропекаючи її ребра. Вибухова хвиля жбурнула її в повітря, біль спалахнув у тілі, коли вона з криком впала на кам’яну підлогу. Іскри магії шалено мерехтіли, коли її спис з наконечником з велсініту пролетів через залу.
Світ закрутився, звуки битви заглушило гудіння у вухах. Запах обпаленого тіла прилип до її шкіри, а контроль над силою похитнувся.
На іншому боці кімнати Нейріса наближалася з посмішкою хижака.
Чорт.
—
Вставай,
— благала Каліпсо. —
Езмі, ти мусиш встати
!
Езміра спробувала підвестися, але тіло зрадницьки тремтіло, а магія зривалася зі шкіри хаотичними спалахами. Повітря навколо неї ніби загусло, кожен подих давався з великими зусиллями, а серце билося нерівно.
І тоді вона помітила, як Серіна підняла руки, націливши їх на неї, зігнувши пальці, наче кігті.
Езміра відчула це миттєво. Втрата була невидимою мотузкою, що туго обмотувала її нутро. Її сила здригнулася в грудях, тягнучись до її близнючки з огидним потягом.
Забирали не лише її силу; забирали
її саму
, саму суть того, ким вона була.
Суть Каліпсо.
Навіть коли її зір затуманився, вона бачила сяйво, що огортало Нейрісу, коли її сила просочувалася в неї.
Вона ледь чула відчайдушні крики Дрейвіна, який благав її підвестися, благав дати відсіч і
вижити
.
Езміра стиснула щелепи, щоб не закричати, але жах у її грудях був безперечно реальним.
— Я не дозволю їй перемогти, — прошепотіла вона Каліпсо, змушуючи свій розум зосередитися та відганяючи паніку.
Вона підвелася, кожен м’яз кричав у протесті від втрати сили. Коліна ледь не підкосилися, але лють зміцнила її хребет.
З криком, що розривав нутро, вона розкинула руки, і сила вибухнула з неї сліпучим потоком. У цьому не було нічого контрольованого чи точного. Езміра перетворилася на бурю, що вирвалася на волю. Вона пронеслася по залі, зіштовхуючись із каменем, вогнем і плоттю. Ударна хвиля обрушилася на
всіх
— вартових, її команду та сестру — відкидаючи їх у всі боки з силою, що ламала кістки.
На одну коротку мить запала тиша. Лише потріскування згасаючих іскор і нерівне биття її серця.
Поле зору Езміри було облямоване білим, але в її жилах палало дике задоволення, коли вона стояла в центрі всього цього, сяючи у світлі багряного місяця.