Страница 177 из 201
Левайя піднялася з глибин, вигнувши своє величезне тіло вгору. Вода струмувала з прикрашених коштовностями лусок, що мерехтіли, наче тисячі зірок, а срібні очі впилися в Езміру.
Екіпаж похитнувся назад, дехто задихався, дехто інстинктивно шукав зброю, а потім завмер від цього видовища.
— Не бійтеся, — сказала Езміра. — Якщо раніше це не було зрозуміло, Левайя — не ворог. І, можливо, наш найбільший актив, окрім Дрейвіна та мене. — Вона простягнула руку, коли змій опустив голову, і провела долонею по його лусках.
Левайя загуркотіла, видавши звук, схожий на грім, що лунав глибоко в її грудях.
Щелепа Джака опустилася так низько, що дивно, як вона не впала на підлогу.
— Це ж та тварина з ущелини, чи не так?
Езміра посміхнулася.
— Ага.
— І тепер у неї є ім’я? — втрутився Рен.
— Левайя.
— Левайя, — майже одночасно повторили кілька голосів, пробуючи незвичне слово.
Езміра підійшла до них, а голова Левайї зависла над нею біля перил.
— Ага. Легенди про чудовисько Каліпсо, що живе в морських глибинах правдиві, і вона віддана мені.
—
Мені
, — поправила Каліпсо.
— Нам обом
.
—
Езміра стримала бажання закотити очі.
Дрейвін зробив крок уперед.
— Ми можемо знову її використати. Якщо цей змій очолить наш флот, він рознесе оборону Серіни, коли ми штурмуватимемо берег.
З-поміж екіпажу пролунали схвальні вигуки.
Але Езміра стиснула щелепи, намагаючись заглушити шум. Її погляд ковзнув до Левайї, а потім повернувся до нього.
— Не ми, — сказала вона.
— Я
.
Екіпаж одночасно вдихнув, і всі погляди кинулися на Дрейвіна.
Його обличчя миттєво потемніло, наче грозові хмари затьмарили полум’я, що палало в його очах.
— Ні. Абсолютно ні, бляха.
Ну, я ж казала, що тобі це не сподобається,
— подумала вона.
Вона підняла підборіддя, виявляючи непокору.
— Це єдиний вихід. Усі ресурси Серіни знаходяться на їхньому узбережжі.
— Ти чуєш, що говориш? — Він скоротив відстань між ними, схопивши її за руку. — Ти вважаєш, що ми всі разом не зможемо їх перемогти, то чому ти думаєш, що йти туди
самій
буде краще?
Вона різко висмикнула руку. І, дивлячись на нього з-під вій, холодно відповіла.
— Я візьму на себе штурм узбережжя й відверну їхню увагу. А ви тим часом допливете до острова з печерами й увійдете до Мейрінісу через чорний хід. Захисні чари мали зникнути після того, як королівство піднялося з морського дна.
Дрейвін агресивно провів рукою по волоссі, важко дихаючи.
— Заради всього святого, Езміро!
— Це єдиний вихід, — прошепотіла вона, намагаючись благати поглядом.
Потім вона повернулася до Атласа, знаючи, що те, що вона збирається сказати, лише ще більше розлютить Дрейвіна, але якщо це дасть її плану перевагу, вона мусить ризикнути.
— Серіна тримає Елоувінн. Я бачила її в підземеллях замку. — Показавши підборіддям на його брата, вона додала: — Дрей знає дорогу.
— Тоді повертаємося до печер, — сказав Атлас, спершись на щоглу.
— Ні! — гримнув Дрейвін, і його голос відлунням рознісся по воді. — Я, блядь, не дозволю тобі пожертвувати собою!
Її рука здригнулася на держаку списа, але обличчя залишилося спокійним, навіть коли серце билося об ребра.
— Це не жертва. Це стратегія. Левайя і я відвернемо увагу на пляжі й виграємо для вас час, щоб ви змогли проникнути в королівство й замок.
Його шкіра почервоніла, очі розширилися.
— Я зустріну тебе там, коханий, — прошепотіла вона. — І тоді ми разом покінчимо з цим, як і планували.
Іскри спалахнули й затріщали вздовж його плечей, розсипаючись у повітрі.
— А що, якщо ти постраждаєш? Якщо ти ослабнеш, Серіна зможе отримати перевагу завдяки зв’язку.
Езміра могла б присягнутися, що з його ніздрів виривався дим, коли він намагався заспокоїтися.
— То що ж тоді? — кинув він тихим голосом.
Левайя опустила голову, зависнувши прямо над нею, випрямила спину й втупилася в розлючені очі Дрейвіна.
— Я вб’ю її, перш ніж вона отримає таку нагоду.
— Тоді все вирішено, — сказав Атлас, відштовхуючись від щогли, і вона могла б присягнутися, що побачила, як вогонь лизав кінчики пальців Дрейвіна, коли він повернувся до свого брата. — Печери знаходяться лише за кілька миль на схід від нас. Ми попливемо туди і пройдемо їх якомога швидше, щоб дістатися до Мейрініса. Тоді ми вб’ємо цю суку раз і назавжди та врятуємо Елоувінн.
Езміра оглянула свою команду, а потім коротко кивнула.
— Ага.
Це слово пролунало, наче останній удар дзвону.
Езміра й Дрейвін стояли в протистоянні бурі й полум’я, але він нарешті ледь кивнув їй.
Вона різко вдихнула, даючи своїй силі вирватися назовні у відповідь.
Вона вирвалася з неї, наче приплив, і її піратський вигляд розчинився в мить, коли шкіра та тканина розлетілися на світлові частинки, ніби спалені срібним вогнем. Те, що прийшло на зміну, змусило команду відступити з широко розкритими очима.
Форма Каліпсо закріпилася, і з нізвідки на її шкірі виросли луски, накладаючись одна на одну, поки не перетворилися на пластини блискучої броні. Вона мерехтіла глибокими синіми та зеленими відтінками, що змінювалися, наче світло у воді, виблискуючи щоразу, коли вона рухалася. Плечові пластини вигнулися вгору, наче плавники, а на її передпліччях з’явилися нарукавники, що виглядали так, ніби виросли з коралів та перлів.
А потім на її голові сформувалася корона, зроблена з гострих, закручених плавників, що обрамляли її обличчя, дозволяючи її срібному волоссю розсипатися хвилями.
Езміра стояла висока, як богиня, одягнена в гнів океану.
Левайя тихо заревла. І схилила свою велетенську голову в знак визнання та покори.
А потім, з блискучими очима, Дрейвін впав перед нею на коліна. Він низько схилив голову, притиснувши кулаки до палуби, а все його тіло зігнулося в поклоні.
— Я піду за тобою до краю нашого світу і далі, —
сказав він.
Один за одним її екіпаж пішов за ним. Кожен чоловік дивився так, ніби побачив саме море, що повстало в людській подобі, коли вони опускались на коліна.
Від цього видовища у неї перехопило подих.
Коли вони нарешті всі підвелися, Езміра підняла спис високо над головою, а його велсінітовий уламок зловісно блищав на кінчику.