Страница 175 из 201
Чоловік видав ревіння чистої муки, тіло його звивалося, коли пальці Дрейвіна заглиблювалися все глибше, шукаючи, поки не обхопили твердий виступ хребця. Він залишився абсолютно нерухомим, тримаючи хребет цього виродка в руці, а його очі піднялися, щоб зустрітися з її поглядом.
Крики, що виривалися з горла Варіса, були сповнені нестерпного болю і лунали по всьому кораблю. Його тіло здригалося, вириваючись із обіймів Дрейвіна. Очі закотилися так, що лишилися самі білки.
Але тоді Езміра зробила крок уперед, її очі засяяли тим ледь помітним сріблясто-бірюзовим відтінком, знову змінюючись. Її голос лився, наче мед, коли вона наказала:
— Жодного... звуку.
Наказ впав на Варіса, наче ланцюги, і він замовк. Його щелепа стиснулася з огидним хрускотом, коли він намагався боротися з її магією. Його тіло тремтіло, вени на шиї випиналися, коли агонія розривала його.
Дрейвін роздув ніздрі, оголивши зуби в дикій посмішці, коли притягнув чоловіка ближче до себе.
— Так краще.
Атлас тихо свиснув, спостерігаючи за цим, і почав повільно аплодувати.
— Набагато театральніше, ніж я уявляв. Молодець, Дреє.
Дрейвін зустрів погляд брата, нахиливши голову набік.
— О, я ще не закінчив.
Він покликав свою силу. Полум'я поповзло його рукою і проникло в долоню, яка все ще стискала хребет. Тепло наростало, ставало гарячішим і яскравішим, аж поки не охопило тулуб Варіса раптовим, жорстоким сплеском.
Тіло в’язня почало сильно здригатися, коли зсередини нього вибухнув вогонь. Плоть пузирилася, почорніла і розірвалася, коли полум’я пожирало і м’язи, і кістковий мозок. Його груди світилися зсередини, наче смолоскип, а ребра проривалися крізь шкіру.
Езміра стояла лише за кілька футів від нього, спостерігаючи, як Варіс горить, з неземною нерухомістю. Її обличчя було нечитабельним, твердим, як камінь, а очі слабко світилися у мерехтливому світлі вогню.
Не було ні гніву, ні радості, ні жалю.
Лише тиша.
Дрейвін стиснув кулаки, коли його лють запульсувала, вимагаючи більшого. Вимагаючи кінця, який би віддзеркалював те, що цей монстр зробив з нею — те, що, ймовірно, зробив би з нею його власний батько.
— Передай королю наші вітання.
З горловим гарчанням Дрейвін уперся ногами в підлогу й
смикнув.
Кістки тріснули, м’язи розірвалися, і обвуглене тіло Варіса піддалося, коли його хребет вирвався в кулак Дрейвіна. Тіло безвольно завалилося вперед. І з огидним глухим звуком упало на підлогу, перетворившись на закривавлену, бездиханну купу плоті. Полум’я згасло, а з розірваної рани викручувався дим, аж поки не згасла остання жарина.
Дрейвін стояв там, важко дихаючи, а кров капала з блискучої кістки в його руці. Довгий час у трюмі панувала тиша, за винятком ледь чутного шипіння охолоджуваного тіла та віддалених хвиль за бортом корабля.
Нарешті він знову підвів погляд, спрямувавши його прямо на неї. Езміра не ворушилася, її обличчя було абсолютно нерухомим. Однак її очі стежили за понівеченим тілом на підлозі, а потім знову повернулися до нього, не моргаючи.
Її губи вигнулися в ледь помітній посмішці, перш ніж вона прошепотіла:
— Дякую.
Дрейвін моргнув, вогонь все ще пульсував у його жилах. Він повільно кивнув, ще не в змозі вимовити ні слова.
Царство вважало
її
монстром, але вони не бачили, на що він здатний заради неї. Яка б темрява не жила в ній, Дрейвін зустріне її своєю власною. Езміра заслуговувала помсти, і він її здійснить. Якщо вона хотіла криків, він вирве їх з кожного горла. Якщо вона хотіла крові, він пофарбує її моря в червоний колір.
Бо кожен, хто підніме на неї руку, кожен, хто навіть
подумає
про те, щоб знову завдати шкоди Дикому Полум’ю Фенікса, дізнається… що її лють може бути палаючою… але його — це, в біса, справжнє пекельне полум'я.