Страница 174 из 201
Атлас спостерігав, і на його обличчі з’явилася легка усмішка, коли він вручив Дрейвіну іржавий ключ.
— Ось моя мирна пропозиція. Передаю його тобі, брате. Роби з ним усе, що забажаєш. Суду за державну зраду не буде. Відтепер ти для нього — суддя, присяжний і кат.
У камері запала важка тиша, яку порушували лише віддалений скрип корабельного дерева та повільний, глузливий сміх Варіса за ґратами.
Пульс Дрейвіна гучно стукав у вухах, а гнів Езміри, що стояла поруч із ним, був відчутний на дотик.
Атлас лише сперся на раму, схрестивши руки, а його очі блищали, ніби він насолоджувався спогляданням бурі, яку щойно розпалив. Можливо, лише можливо, його брат все-таки ще заслуговує на довіру.
Погляд Дрейвіна перейшов на Езміру, а в його голосі пролунала отрута.
— Що ти хочеш з ним зробити?
На мить її погляд перейшов від скутого чоловіка до нього. Тьмяне світло в камері підкреслювало виїмки на її обличчі, коли вона нахилила голову, обмірковуючи його запитання.
— Вбивати — твоя справа, — нарешті сказала вона, і Дрейвін нахмурився. — Моє єдине прохання — щоб він страждав. Так само, як страждала я. — Вона зробила паузу, а потім прошепотіла: — Так само, як страждали
ми
.
Її відповідь викликала в ньому щось темне й задоволене.
— О, я точно можу це зробити.
Ключ заскреготів у залізному замку, коли він відчинив двері камери, і бравада Варіса тріснула, коли він усвідомив, що це було далеко не порожньою погрозою.
— Мені потрібно, щоб ти сидів спокійно, — сказав Дрейвін, заходячи всередину.
Варіс презирливо посміхнувся, підвівся на ноги й плюнув на чоботи Дрейвіна.
— Йди на хуй, Феніксе.
— Спокусливо. — Дрейвін нахилив голову, і на його обличчі з’явилася посмішка, коли він побачив, як піт виступив на чолі чоловіка. — Але для цього в мене є богиня.
Не встиг він і ворухнутися, як Езміра вже була поруч. Її кулак влучив у щелепу Варіса з огидним тріском, а сила удару була настільки жорстокою, що його череп відкинуло назад і він вдарився об стіну. Залізні кайданки забряжчали, коли все його тіло звалилося набік, а з носа бризнула кров. Вона поглянула вниз, зірвала з його пальця перстень з велсініту й кинула його на підлогу.
— Ти
будеш
слухати, — наказала вона, підійшовши до нього й дивлячись йому в очі.
Езміра простягнула руку, її пазуриста долоня схопила його за горло, і вона штовхнула його назад до стіни. Її крижані очі змінилися, перетворившись на зміїні щілини.
— Ти будеш робити те, що тобі скажуть. Ти будеш лежати нерухомо і рухатися лише за вказівкою. Ти мене зрозумів?
Обличчя Варіса розслабилося, його погляд став віддаленим, коли він сказав:
— Так.
Усмішка Дрейвіна розширилася.
Дике Полум’я.
— Палаючі кулі Айри, — прошепотів Атлас. — Це… це справді щось.
Езміра відійшла від полоненого і, дивлячись на Дрейвіна, жестом показала на нього.
— Він весь твій, коханий.
— Ти її почув, — сказав він жорстоким голосом, підходячи до Варіса. — Ти будеш страждати.
— Не хочеш допомогти мені зняти з нього сорочку? — Дрейвін глянув на неї, і його посмішка стала гострою, як лезо. — Там може бути трохи крові. Не хотілося б зіпсувати її.
Її кігті вистрілили з блискавичною швидкістю, розрізаючи і тканину, і шкіру. Сорочка Варіса впала клаптями, а там, де її кігті торкнулися плоті, забриніла червона кров.
— Ой, — тихо сказала вона. — Сподіваюся, ти не проти трохи отрути.
Майже миттєво чоловік видав приглушений крик, вигнувши спину, але не маючи змоги поворухнутися, коли токсин почав роз’їдати його рани.
— Будь ласка, — задихався він, голос перейшов у жалісливе скиглення.
Вона нахилила голову, вираз обличчя був холодним.
— Я дозволила тобі говорити?
Отрута шипіла, поширюючись, роз’їдаючи шкіру та м’язи. Слова застрягли в його горлі, сльози навернулися на очі, коли він похитав головою, змушений підкорятися її примусу.
Дрейвін підійшов до чоловіка ззаду, витягнувши кинджал з-за пояса повільним, розміреним скреготом сталі об шкіру. Сам лише цей звук змусив його полоненого здригнутися.
Він присів, настільки близько, що його подих ледь торкнувся вуха Варіса.
— Ти пам’ятаєш, що ти з нею зробив? Як ти
понівечив
її хребет? — Його тон був сповнений злості. — Гадаю, буде справедливо, якщо ти матимеш таку саму мітку.
Без попередження лезо кинджала притиснулося до спини чоловіка, а потім впилося в неї. Лезо просунулося вниз одним безжальним рухом, розрізаючи хребет і врізаючись у кістки. Плоть розірвалася, кров хлинула гарячим і швидким струменем, а чоловік видав уривчастий крик, що відбився луною від кам’яних стін.
Дрейвін тримав кинджал твердо, прорізаючи ту саму лінію, що залишила шрам на Езмірі, і кожен сантиметр леза відплачував за муки, які вона пережила. Крики Варіса ставали все вищими, переривалися і переходили у ридання.
Атлас засунув мізинець у вухо й покрутив.
— Це трохи жалюгідний звук, чи не так?
Коли кинджал досяг основи спини, Дрейвін витягнув його й нахилився ближче.
— Не хвилюйся. Ми тільки починаємо.
В’язень важко дихав крізь стиснуті зуби, слина стікала з його губ, а обличчя палало червоним.
Езміра підняла його підборіддя своїм пазуристим пальцем і змусила його зустрітися з її поглядом.
— Чому ти це зробив, Варісе?
— Зробив що? — гримнув він.
Вона звузила очі, а риси обличчя напружилися.
— На мені були кайдани. Я була непритомна. То чому ти, в біса, осквернив моє тіло?
Рука Дрейвіна тремтіла від такої глибокої люті, що здавалося, ніби горіли самі його кістки.
Чоловік прогарчав.
— Хотів перевірити, чи справді ти несприйнятлива до його миттєвої смертоносної дії. — Він ковтнув слину. — Схоже, що так.
— Ти знав, що це могло її вбити?! — вигукнув Атлас, але Дрейвін ледь почув ці слова.
Несприйнятлива
. Езміра справді була такою. Але не повністю. І лише завдяки Каліпсо.
Його зір заполонили спогади про ті дні, коли її майбутнє було невідомим. Її задиханий голос, що розповідав йому, яким нестерпним був біль, описував, як вона почувалася безсилою, коли Каліпсо було поза її досяжністю. І як вона тремтіла в його обіймах, коли він уперше доторкнувся до шраму, відчуваючи уламок під шкірою.
Не замислюючись, Дрейвін занурив руку прямо у відкриту рану, яку він сам зробив Варісу. Гаряча кров хлинула, заливаючи його передпліччя.