Страница 172 из 201
Щось всередині неї зламалося від цих слів. Її горе спалахнуло, перетворившись на таку гостру лють, що обпалювало її вени.
Її тремтіння припинилося, сльози висохли, ніби випалені. Вона підняла голову, очі палали, а рана на його грудях назавжди закарбовувалася в її пам’яті. Її горе перетворилося на щось дике й безжальне.
Езміра помститься за нього. Так само, як вона помстилася за свого батька.
Дрейвін став на коліна поруч із нею, мокрі дошки заскрипіли під ним.
— Це не твоя провина.
Вона стиснула руки в кулаки, поклавши їх на груди Томмі, які відмовлялися підніматися й опускатися.
— Невже? — прошепотіла вона, піднявши очі до його.
— Ні. — Його голос був твердим, не залишаючи місця для суперечок. — Це їхня провина.
Її лють вгамувалася настільки, що вона змогла ясно мислити. Провина лежала на тих, кому наказали їх знищити, а не на ній. Винуватицею його смерті та смерті всіх інших була
Серіна
.
— Ми змусимо їх заплатити, — сказав Дрейвін, і кожне слово було обіцянкою.
Езміра ледь кивнула.
— Я вб’ю їх усіх.
Вона нарешті повернула свою родину, а її вже відривали від неї, одного за одним. Гнів у ній розгорався ще сильніше, але тепер він мав ціль. Це вже не була просто скорбота; це була обдумана й загострена зброя.
Але перш ніж вона встигла це усвідомити, повітря розрізав голос Дженлі.
— Кривавий Місяць зійшов, — нагадала вона їм, коли вони обернулися до неї та до тих, хто залишився з їхньої команди. — У нас закінчується час.
Лише справжня смерть може розірвати цей зв’язок.
Дрейвін потягнувся до руки Езміри, мовчки визнаючи, що битва, хоч і почалася, але ще далеко не закінчилася. Їм ще треба було дістатися до Мейрініса, щоб перемогти Серіну, перш ніж одна з них назавжди вкраде магію іншої.
Вона стиснула щелепи й глибоко вдихнула, відчуваючи знайомий пульс сили під шкірою, коли Каліпсо зрозуміла, куди повели її думки.
— Нейрісу треба зупинити, —
сказала богиня
. — Ти мусиш прийняти мене і те, чим ми є разом. Те, чим ми могли б стати, підкорившись одна одній.
Це єдиний спосіб, як ми зможемо їх перемогти. Твоя сестра несе руйнування у своїх жилах. Якщо її не знищити, все, що ти любиш, згорить. Ми згоримо.
Ці слова міцно стиснули Езміру за груди, заважаючи їй дихати. Її зір затуманився, а потім прояснився, і вона відчула сильний потяг у грудях, ніби її душу вирвали з прив’язі.
Її очі розширилися, коли в полі зору з’явилася інша картина, і цього разу їй знадобилося лише кілька секунд, щоб усвідомити, що те, що вона бачить, належить не їй, а її сестрі.
Безкінечні кораблі заповнили гавань Мейрінісу, темна армада тягнулася аж до горизонту, а ті дивні, розправлені вітрила тріпотіли на вітрі, наче крила грифів, що чекають, щоб злетіти. Чоловіки метушилися на причалах, завантажуючи зброю та гострячи списи, готуючись до війни.
Масштаб цього видовища вкрав її подих. Якщо її екіпаж мав штурмувати пляж, це не буде простим нальотом чи битвою. Це буде кляте знищення.
— А яке відношення до цього має Кривавий Місяць? — запитав Атлас. — Звісно, перебувати на вулиці під час нього — погана прикмета, але це трапляється раз на рік.
Погляд Езміри затуманився, і вона задихалася, наче її витягли з глибокої води. Вона кинула погляд на нього, а потім на Дрейвіна, який все ще стояв на колінах поруч із нею.
— У нас проблема.