Страница 170 из 201
Глава 71
РОЗДІЛ 60
ЕЗМІРА
Саме море, здавалося, затамувало подих, коли пальці Езміри міцно стиснули слизькі, рельєфні роги Левайї. Солоні бризки осідали на її волоссі й віях, поки морський змій здіймався дедалі вище з глибин. Під нею величезне тіло дракона плавно хвилювалося серед води. Його луска в одних місцях сяяла, мов розплавлене срібло, а в інших здавалася обсидіаново-чорною під світлом Кривавого Місяця. Його тіло було нескінченним переплетінням м'язів і сили, самим втіленням краси й гніву океану.
Вона відчувала це у своїх жилах, його присутність зливалася з її власною магією з'єднуючи їх. Посилювала її настільки, що здавалося, вона ось-ось розірветься від надміру цієї могутності.
Вона опустила погляд, і битва на хвилях перетворилася на суцільне, абсолютне божевілля. Кораблі розбивалися, щогли ламалися, наче гілки, а полум’я пожирало вітрила. Саме море забарвилося в червоний колір — суміш вогню, крові та місяця, що сходив. Сирени вили, пірнаючи й спливаючи, тягнучи кричущих чоловіків у глибини.
Це була невпинна різанина, і тепер Езміра покладе цьому кінець.
Серце Левайї билося під нею, наче барабан, у такт з її власним. Зв’язок був інтуїтивним і прадавнім, наче ця істота завжди була частиною неї. Її магія розливалася дедалі ширше, і кожна крапля води, кожна хвиля, кожна течія підкорялися її волі.
Вона глибоко вдихнула, солоне повітря різко вдарило в легені, і на мить Езміра забула про кров і крики внизу. Вона відчувала лише силу. Приналежність.
Мету
.
Її погляд повернувся до уламків, до її екіпажу, що відчайдушно боровся на палубах кількох кораблів, аж поки не знайшов його. Дрейвін стояв посеред вогню та диму, його груди важко підіймалися, коли він дивився на неї. Його очі палали від гордості, а на обличчі сяяла посмішка, коли крила
вогню
трималися на його спині.
Фенікс.
Потім, з бойовим криком, що прорізав гуркіт хвиль, він високо підняв меч, а вогонь побіг по лезу, наче розплавлена лють.
Езміра посміхнулася йому у відповідь і коротко кивнула.
Зміцнивши хватку на рогах, вона випрямила спину.
— ЗАРАЗ
! — прогримів її голос, коли блискавка прорізала небо.
Левайя відреагувала миттєво, і з горловим ревом, що сколихнув світ, її велетенське тіло ринуло вперед. Вода піднялася разом із нею, і морські хвилі з гуркотом обрушилися на палуби ворожих кораблів, розбиваючи їх на друзки від удару. Її щелепи стиснулися навколо цілої щогли, вириваючи її з жахливою легкістю.
Море підкорилося її наказу, течії закрутилися, затягуючи солдатів Мейрінісу під поверхню, а полум'я Дрейвіна злетіло в небо, запалюючи уламки.
За лічені секунди хід битви змінився, і вперше з початку бою вона відчула надію
.
Бризки обдавали обличчя Езміри, коли Левайя пірнула під воду, а світ над нею зник у пориві бурхливого вітру.
О
х,
цицьки
.
Її шлунок здригнувся, коли вона трималася щосили, а її тіло збивалося з кожним рухом змія. Її зябра розширилися, коли вони пірнули, і все навколо стало тінями та тишею, оточеними уламками та тілами, що тонули. А потім, без попередження, звір вибухнув з глибин, розбиваючи поверхню.
Ворожі кораблі переверталися, коли Левайя піднімалася під ними, розбиваючи їх на друзки, наче крихкі кістки. Крики пронизували повітря, перекриваючи ревіння води, коли воїни Мейрінісу, яких вона визволила з глибин, знову падали в море.
Кожне нове занурення було жорстокішим за попереднє. Вони стрімко мчали в темні глибини. Її волосся розвівалося позаду, а у вухах дзвеніло від шаленого тиску. Серце калатало так швидко, що здавалося, ось-ось вистрибне з грудей. І знову — вгору. Левайя з неймовірною силою проривалася крізь палуби й щогли ворожих кораблів. Деревина вибухала тисячами уламків, що розліталися в повітрі. Разом із ними вгору злітали й люди, безпорадно відкинуті нищівною силою удару.
Ревіння Левайї розрізало небо, звук вібрував у кістках Езміри, коли її звір перетворився на сам океан, наділений іклами.
Кісточки її пальців побіліли, поки вона вдивлялася в поле битви далеко внизу. Хаос почав розпадатися. Ворог відступав. Сирени вили в паніці, їхні моторошні пісні розчинялися в суворих криках, коли вони билися і кидалися на південь, відчайдушно намагаючись втекти. Солдати Мейрінісу спотикалися один об одного, намагаючись дістатися до своїх кількох кораблів, що залишилися на найвіддаленіших околицях битви, деякі пірнали у воду, інші кидали свої списи в гонитві за виживанням.
Дикий, тріумфальний порив прокотився по Езмірі. Доки її погляд не зупинився на одній постаті.
Азеріан
. Цей виродок був ще живий.
Його мокра постать піднялася на борт «Валора» і рухалася, наче тінь, серед уламків. Її погляд пішов за його, і вона побачила, що він прикутий до Дрейвіна, який все ще був у вирі бою.
Її шлунок стиснувся, а голос вирвався з горла.
— Дрейвіне!
Він злегка здригнувся, почувши цей звук, і обернувся до Азеріана, але вона не хотіла ризикувати.
Її гнів і жах злилися воєдино, і вона прокричала наказ:
— ПІРНАЙ, ЛЕВАЙЯ!
Змій у відповідь заревів, його м’язи затремтіли, перш ніж він кинувся вперед. Вода рушила хвилею, коли звір ринувся вперед, широко роззявивши щелепи, кожна луска виблискувала червоним під проклятим небом.
Вони врізалися у «Валор» із силою гори, що падає з небес. Тіло Левайї розірвало корабель навпіл. Дерево вибухнуло вгору, уламки, полум’я та дим закрутилися в повітрі, коли світ навколо неї розірвався на шматки.
На мить час розпався, і все сповільнилося до повзучого темпу.
Погляд Езміри пробіг по всьому в завислій тиші — тіло Левайї, що розривало корабель, вугілля, що вилітало в повітря, наче зірки, вода, що поглинала крики тих, хто ледь не потонув. Її погляд мчав, шукаючи, поки вона не знайшла і Дрейвіна, і Азеріана.
Вони обидва зависли в повітрі. Дрейвін простягнув руку до Азеріана, з кінчиків його пальців виривалося полум’я, але спис чаклуна був націлений прямо на груди її коханого, занадто близько, щоб почуватися спокійно.
Гострий подих стиснув її легені.
Езміра відпустила роги Левайї. Вона підтягнулася і кинулася вперед, біжучи вздовж вигину її величезної шиї. Гладкі луски під її ногами вібрували від сили, але вона не здригнулася. Блискавки розривали небо, осяюючи її сріблясто-червоним сяйвом, коли вона зістрибнула зі спини звіра.
Повітря поглинуло її, коли море піднялося знизу.