Полум'я серед морів

Кожен удар був втіленням люті. Кожен відбитий удар живився любов’ю до його Дикого Полум’я та обіцянкою захищати її.

— Дрейвіне, послухай мене! — благав Атлас, блокуючи удар, який розсік би йому плече. — Ти не розумієш...

— Заткнися, блядь! — гаркнув Дрейвін, відтісняючи його крок за кроком. Його клинок зіткнувся з мечем брата, а зуби стиснулися так сильно, що щелепа заніміла.

Він не хотів чути жодних виправдань. Не було місця для роздумів.

Бій тягнув їх по залитій кров’ю палубі, пробираючись крізь піратів і солдатів, які відскакували вбік, коли брати накидалися один на одного. Їхні мечі зчепилися, а очі були лише за кілька сантиметрів одне від одного.

Потім повітря розрізав стогін дерева.

Вони ледь встигли вчасно відскочити, коли головна щогла «Валора» розлетілася під ударом гармати, впавши на поручні корабля Атласа. Палуба затремтіла від удару, мотузки тріщали, наче батоги, а деревина розліталася на друзки від важкої балки, що застрягла між суднами.

Коли Дрейвін піднявся, його брат уже встав, його черевики мчали вгору по поваленій щоглі, наче це був міст.

Він оголив зуби й пішов за ним, стрибнувши слідом.

Полум’я спалахнуло прямо перед Атласом у центрі імпровізованого мосту.

Атлас обернувся до нього, широко розширивши очі від подиву, а щелепа його відвисла.

— Невже, Дреє?! Це подяка за те, що врятував твою дупу?

Дрейвін змахнув крилами, розкидаючи ще більше вугілля в усі боки.

— Не довелося б рятувати, якби ти її не вкрав!

Подив Атласа перетворився на лють, і він кинувся на нього.

— Езміра

першою

забрала Елоувінн!

Вони зіткнулися посередині, мечі знову задзвеніли, а щогла небезпечно хиталася під їхньою вагою, а море під ними голодно пінилося.

Справжня битва навколо них майже не відбувалася. Був лише брат проти брата, їхній поєдинок балансував на межі руйнування, кожен удар загрожував відправити одного або обох у прірву.

Дрейвін високо підняв меч, і той свиснув у повітрі, але промахнувся, бо Атлас ухилився. Він миттю додав удару ногою в груди, відкинувши брата назад через хитку щоглу.

Атлас утримав рівновагу й одразу кинувся вперед. Вістря його меча стрімко рвонуло до Дрейвіна. Той відбив удар. Їхні клинки з глухим брязкотом зчепилися. На кілька довгих митей вони завмерли майже впритул. Груди до грудей.

— Ти більше ніколи її не торкнешся, — прогарчав Дрейвін, вдаряючи його плечем.

Атлас вирвався. Різко розвернувся. У відчайдушному випаді його меч ковзнув по руці Дрейвіна, залишивши криваву смугу. Той ледь здригнувся, використавши біль як паливо для чергової жорстокої атаки, підштовхуючи брата ближче до краю.

— Дреє, послухай мене! — гримнув Атлас, відбиваючи шквал ударів. — Це не я! Я не вкладав у неї уламок.

— Тоді це було за твоїм наказом! — ревів Дрейвін. — Ти так само винен.

— Ні! — прогримів Атлас, на шиї у нього набрякли вени. — Це був Варіс! Він порушив наказ.

Удар Дрейвіна зупинився на півдорозі, його меч завис за сантиметр від горла брата. Його погляд затремтів, дихання стало нерівним, коли лють боролася з розгубленістю.

— Що? — просичав він крізь стиснуті зуби. Він ледь сприйняв слова Атласа.

Тоді гучний рев струсонув корабель, відбиваючись у його грудях і трясучи деревину під їхніми ногами. Вони спіткнулися, ледь не втративши рівновагу, коли всі навколишні судна сильно затремтіли.

З протилежного боку корабля саме море здавалося кипіло й вирувало, і Дрейвін здивовано розширив очі, коли з води виринула величезна драконяча голова.

З глибин піднявся величезний морський змій, чиї розміри затьмарювали «Валор». Темно-сині луски виблискували, наче коштовності, у криваво-червоному світлі місяця, а очі світилися яскравим сріблом. Зазубрені роги вигиналися назад, наче шпилі, а з зябер виривався пар. Його тіло було неймовірно довгим, а хвіст розбурхував море, загрожуючи перевернути кожне судно поблизу.

І ось вона — його Дике Полум’я.

Езміра трималася за основу його рогів, ніби вона народилася, щоб керувати цією твариною. Її волосся розвівалося навколо обличчя, а очі палали непохитною, сріблясто-бірюзовою силою, коли блискавки прорізали безхмарне небо.

Дика посмішка розпливлася на обличчі Дрейвіна.

Езміра була силою природи, богинею, створеною з плоті та моря.

— Святі пекельні сили, — прошепотів Атлас поруч із ним.

Дрейвін тихо розсміявся.

— Оце моя дівчина, бляха.