Страница 168 из 201
Глава 70
РОЗДІЛ 59
ДРЕЙВІН
Дрейвін ще міцніше стиснув руку Езміри. Він на мить притягнув її до себе, а його погляд миттю кинувся до горизонту, де вітрила проривалися крізь туман, наче примарна армія. Груди стиснулися, а в жилах закипіла кров.
— Атлас.
Силует головного корабля був безсумнівним, його прапори майоріли на тлі багряного неба.
На мить у його грудях спалахнула надія. Можливо, це було спасіння. Можливо, лише можливо, його брат прийде, щоб востаннє стати поруч із ним.
Але та сама надія гірко стиснула йому шлунок.
Він врізав шматок велсініту в хребет Езміри.
Перед очима Дрейвіна знову промайнули всі ті страждання, які він бачив. Уся її мука. Спогад про ту агонію, яку він забрав у неї завдяки тому зіллю, тепер, знаючи з власного досвіду, наскільки, чорт забирай, нестерпним насправді був той біль.
Дрейвін не міг сказати, чи були ті кораблі їхнім спасінням, чи прокляттям. І зараз він більш ніж усвідомлював, що в них не залишилося сил, щоб вижити в останньому випадку.
Екіпаж Езміри бився, як демони, їхня дивна магія вигиналася в повітрі, а саме море підкорялося її заклику. І все ж, здавалося, що цього недостатньо. Щоразу, коли падав один ворог, з глибин виривалися ще двоє.
Палуба була слизькою від морської води та крові, а повітря — густим від диму його полум’я.
Вони програвали. Навіть з Езмірою, що використовувала свою силу, навіть з надприродною силою її екіпажу за спиною — ворогів було занадто багато.
Він стиснув щелепи, коли флот його брата наближався, немов хвиля долі, що насувається на них.
Осяяне полум’ям лезо Дрейвіна було лише розмитою плямою, кожен удар мав на меті вбити. Кожен м’яз у ньому горів, легені пекли від диму та солі в повітрі. Корабель хитався під його черевиками, деревина скрипіла під вагою божевілля.
Тоді тінь затьмарила Кривавий Місяць.
Корабель його брата підплив до «Валора»
,
його корпус заскреготів об їхній із пронизливим скрипом дерева об дерево.
Потім темрява поглинула все навколо них.
Спочатку це була хвиля тіні, що перекочувалася через поручні, наче живий туман. Темні пагони пробиралися по палубі, і на мить Дрейвін подумав, що вони кидаються на нього. В останню мить вони прослизнули повз, обхопивши горлянки ворогів.
Солдати морського королівства ледь встигли закричати. Магія заткнула їм роти, задушуючи їх, аж поки вони не почали битися в конвульсіях. Їхні тіла звивалися, наче вони тонули на суходолі, а очі закотилися, перш ніж вони впали на підлогу корабля.
Палуба завмерла там, де промайнули тіні, і всі зупинилися на місці, коли тіні залишили за собою трупи.
Пролунав оглушливий свист, і його погляд привернув рух з іншого корабля, коли натягнута мотузка просвистіла в повітрі.
Атлас перекинувся через проміжок між кораблями, і його черевики з гуркотом впали на палубу. Дошки затремтіли під ним, коли він підвівся з присідання, а його плащ розвівався, коли його темні очі оглядали поле бою.
Погляд Атласа зустрівся з поглядом Дрейвіна, що стояв за кілька метрів від нього, і він посміхнувся.
— Я завжди хотів це зробити.
Екіпаж на мить завмер, перш ніж світ знову вибухнув рухом.
Його люди пішли за ним, перестрибуючи через поручні й падаючи на палубу з блиском сталі, допомагаючи знищувати хвилі ворогів.
Що, в біса, відбувається?
З флангових кораблів на море посипалися залпи, кулі свистіли, вдаряючись об воду. Море закипіло від пронизливих криків, коли сирени вирвалися з глибин. Їхні колись чарівні пісні перетворилися на передсмертні зойки. Один за одним вони замовкали, їхня кров утворювала червоні вихори серед хвиль.
Дрейвін зустрів широко розкритий погляд Езміри, коли їх знову кинуло в бій.
— У Кай є ідея! — викрикнула вона, перш ніж випустила в супротивника такий потужний струмінь води, що той наскрізь прошив його тіло.
Він коротко й похмуро кивнув їй.
— Будь обережна.
Її губи вигнулися в ту безрозсудну посмішку, яку він і боявся, і обожнював.
— А коли я не обережна?
Чорт забирай, завжди.
Не встиг він відповісти, як вона вже мчала до перил. Не вагаючись, вона перестрибнула через них й пірнула, перетворившись на сирену, перш ніж зникнути у хвилях моря. Вода поглинула її цілком у сріблястому бризі, і протягом миті Дрейвін міг лише дивитися їй услід.
Його пальці побіліли навколо рукоятки меча, коли він обернувся, маючи намір прокласти собі шлях крізь те, що залишилося від флоту ворога, але замість цього побачив свого брата.
Атлас не дивився на битву, і не дивився на Дрейвіна.
Він дивився на
Езміру
, стежачи за нею, поки вона зникала під хвилями.
Гаряча, дика лють пронизала груди Дрейвіна. Вона була нестримною, навіть
сліпучою
.
Чоловік, який встромив проклятий уламок їй у хребет, який залишив її корчитися від болю й майже зламаною без надії на порятунок, мав нахабство дивитися їй услід, ніби міг знову її спіймати.
Щось всередині Дрейвіна зламалося.
Полум'я вирвалося з його спини, наче розмоталися розпечені ланцюги, аж поки крила не розгорнулися у сліпучому вибуху вогню. Вони вигнулися далеко за межі його плечей, кожне пір'ячко — ревуче лезо полум'я. Повітря навколо нього затремтіло, викривившись, наче скло, що ось-ось розіб'ється від спеки.
Дрейвін був втіленням гніву — він був
Феніксом
.
На палубі Атлас завагався, його обличчя спотворилося від жаху. Інші навколо них кинули зброю, прикриваючи обличчя від пекла, що виривалося з його спини, а ще інші спотикалися, наступаючи один на одного у відчайдушній спробі втекти. Крила змахнули один раз, розкидаючи по повітрю хмару вугілля.
Очі Атласа спалахнули, коли він у відповідь підняв свій меч.
— Зачекай. Дреє, зачекай!
Він не збирався цього робити.
Дрейвін кинувся вперед, оголивши зуби, а його меч заспівав, прорізаючи повітря. Битва навколо них перетворилася на фоновий шум, а гуркіт гармат заглушав кров, що пульсувала в його вухах.
Його удар був підсилений спогадом про болісні крики Езміри, а також тим фактом, що людина, якій він колись довіряв найбільше у цьому світі, наважилася навіть поглянути на жінку, яка стала для нього всім.
— Тримайся від неї подалі, чорт забирай! — прорвався з горла Дрейвіна голос, хрипкий від люті, коли їхні мечі зіткнулися.
Дзвін їхньої зброї прорізав повітря гостріше, ніж навколишні крики та постріли. Для Дрейвіна битва вже звузилася до них двох. Ніщо інше не мало значення.