Страница 165 из 201
Глава 69
РОЗДІЛ 58
ЕЗМІРА
Палуба «Валора» вибухнула рухом, щойно пролунав наказ Езміри.
Екіпаж кинувся вперед, кожен зайняв своє місце: хтось рушив до такелажу, хтось — до поручнів, а хтось — назад під палубу, щоб зарядити гармати. Поруч із нею спалахнуло полум’я. Долоні Дрейвіна миттєво охопив вогонь. Два вогняні потоки зірвалися з його рук, заливаючи обличчя розпеченим золотавим сяйвом.
Кожен сантиметр його тіла випромінював Фенікса.
Потім змінився вітер, що пронісся палубою, змусивши вітрила заскрипіти. Джак звузив очі, його губи викривилися в чомусь середньому між посмішкою та гарчанням. Саме повітря слухняно згиналося перед його волею, поки він стояв по інший бік від Езміри.
Перші проблиски світанку розлилися по горизонту, блідо-золоті смуги прорізали хмари. Але коли сонце піднялося, щось незвичайне спотворило небо. Світло потьмяніло й викривилося, кольори зливалися один з одним, і в Езміри стиснулося серце, коли вона зрозуміла причину.
Місяць став темно-червоним, піднімаючись поряд із сонцем, ніби саме царство потрапило у повільний, жорстокий вир. Небо над ними забарвилося в яскраво-червоний колір, відбиваючись на воді нерівними смугами.
Місяць Малії
. Він зійшов. Кривавий місяць, що тримав останню нитку сили, щоб запечатати заборонений союз, тепер піднявся в небі.
Імпульс магії пульсував у венах Езміри, наче барабанний дріб війни. Кожен нерв, кожна клітинка її тіла тремтіла від нього, і вона відчувала, як пробуджується її богиня.
— Настав час повернути те, що належить нам. Море схиляється лише перед нами
.
—
Холод пробіг по її спині, коли голос Каліпсо огорнув її розум.
Очі Езміри трохи затуманилися, коли світ навколо неї потемнів, а її серцебиття злилося з ритмом їхньої об’єднаної сили. Хвилі з новою люттю обрушувалися на корпус корабля, блискавки розрізали криваво-червоне небо, а полум’я в долонях Дрейвіна ніби спалахувало в унісон з її пульсом. Вона відчувала вагу океанів і лють богині всередині себе, яка вимагала відплати.
Вона була готова вирватися назовні, готова дозволити своєму гніву розірвати ворога на шматки.
Повітря розрізав різкий голос.
— Ти думаєш, море підкоряється тобі, маленька богине?
Це був Азеріан, його тон був глузливим. Езміра моргнула, а Каліпсо борсалася всередині неї, намагаючись вирватися назовні, щоб самостійно знищити чоловіка. Її пульс все ще бився, а вогонь всередині неї кипів від нетерпіння.
Шкіра на її зап’ясті пекла, коли зв’язок всередині неї шепотів, нагадуючи Езмірі, що вона може забрати силу й міць Серіни, так само, як її сестра планувала зробити з
нею
.
Її розум згадав слова Дженлі:
Сильніший поглине слабшого.
Але Езміра не хотіла сили своєї сестри. Вона не заспокоїться, доки Серіна й Нейріса не будуть знищені.
— Одного дня ви, чоловіки, зрозумієте, що море не підкоряється моїй волі. — Вона зробила крок уперед, витягнувши пальці, і тризуб із чистої, струмливої води закрутився у спіралі, наче рідка сталь. — Я і є море.
Я — буря. Я — глибини. І я — той клятий монстр, що живе всередині мене.
Азеріан посміхнувся, почувши її слова, а його маленькі очі блищали з іншого боку кораблів.
Її тіло здригнулося, коли Каліпсо заворушилася. М’язи подовжилися, шкіра засяяла слабким світлом, а очі спалахнули сріблястим блиском. Її волосся піднялося, наче захоплене невидимою хвилею, перетворюючись із чорних пасом на сріблясті. Від неї виходив ледь чутний гул, що вібрував по палубі, а те, що колись було рунами на її руках, пульсувало й закручувалося по її тілу блакитними стрічками.
Езміра озирнулася через плече і побачила, що її екіпаж завмер. Їхні роти були роззявлені, зброя опущена, а на обличчях відбивалося здивування. Вони ніколи не бачили її такою. Їхня капітанка більше не стояла перед ними, бо вона перетворилася на щось божественне, і саме повітря, здавалося, вигиналося навколо її присутності.
І тоді кілька тріумфальних криків розірвали повітря, коли її екіпаж присягнув їй на вірність у цій новій формі.
Погляд Дрейвіна зустрівся з її, і він повільно кивнув на знак схвалення. Тепло і сила, що стояли за цим простим жестом, заспокоїли її, закріпивши в потоці сили, що наростала всередині.
По той бік води Азеріан засміявся. Це був темний, жорстокий звук, що відлунював над хвилями.
— Привіт, Кай, — посміхнувся він, його очі блищали від розваги та виклику. — Приємно знову тебе бачити.
Її погляд пробіг по палубах кораблів Мейрінісу, і в шлунку з’явилося неприємне відчуття, коли вона побачила, як громадяни, які колись вітали її відродження, так швидко обернулися проти неї.
Азеріан це помітив.
— Вони всі прагнули показати, кому віддані. Щойно вони дізналися про зраду Каліпсо щодо Мейрінісу, вони зрозуміли, що мусять захищати свою єдину
справжню
богиню моря.
Від цієї знущальної репліки її жилами прокотилася хвиля сили.
— Вони забрали все. Наші домівки. Наше життя. Наше кохання. Кожну радість, кожен скарб, кожне серцебиття, що належало нам… вони вирвали це з нас і думали, що ми падемо на коліна.
Слова Каліпсо палили, огортаючи її душу, наче живе полум’я.
— Нехай гнів, який ми стримували, злиється й стане силою, яку неможливо заперечити. Нехай він поглине нас. Нехай ми повернемо те, що належить нам. Повернемо все, що вони вкрали, кожну крихту того, що вони наважилися назвати своїм.
Їхній гнів загострювався несправедливістю та підживлювався втратою.
Все це піднялося в ній, палаючи гарячіше за сонце.
— Ви загинете до кінця дня, — ревів Азеріан, піднімаючи спис у повітря, а місяць над головою осяював океан кривавим світлом.
— Жодної, блядь, пощади, хлопці. — Слова Езміри до своєї команди були як лезо, а її сила — як припливна хвиля, що прокотилася палубою, коли вона випустила бойовий крик люті.
Тоді запанував хаос.
Половина ворожої команди одночасно стрибнула за борт, їхні тіла скручувалися в повітрі, перетворюючись на сирен, а хвости розрізали воду, коли вони кидалися до бортів «Валора». Інша половина спустилася по мотузках, приземлившись на їхній палубі.
Дерево тріщало під гаками, а метал брязкав, коли стикалися мечі. Повітря наповнилося стогонами, лайкою та бойовими криками. Навколо неї екіпаж відповідав з такою ж люттю, як і вона. Вони стали нестримною силою, бурею магії та сталі.