Страница 164 из 201
На півсекунди над їхньою командою опустилася важка тиша, і жах від усвідомлення ситуації огортав їх. Потім раптом вибухнули крики — чоловіки лаялися, витягали зброю, натягували мотузки, ніби готуючись до неминучої бурі.
Дрейвін поглянув на Езміру. Її щелепа здригалася, а очі метушилися від корабля до корабля, коли вороги розкидалися по хвилях, наче затягується сітка. Тиск у повітрі пульсував навколо них — це гудіння її сили в самому морі, ніби вона лише чекала, щоб ожити й розірвати їх усіх на шматки.
— У вас є накази, капітане?! — крикнув Рен з такелажу
3
.
Але Езміра не ворухнулася, стоячи нерухомо, як статуя.
— Капітане! — гримнув Рівен, витягуючи меча.
Нарешті вона обернулася до них і подивилася на свою команду.
— Час робити те, що ми вміємо найкраще, панове.