Страница 162 из 201
Глава 68
РОЗДІЛ 57
ДРЕЙВІН
Зі свого місця на кормовій палубі Дрейвін помітив іскорки в очах Езміри, коли вона поверталася від носа корабля разом із Томмі.
Вона виглядала щасливою, сміючись з чогось, що він сказав. Її сміх став найпрекраснішим звуком, який він коли-небудь чув. Він лунав так рідко, що кожен раз здавався справжнім дарунком. І відтоді, як вони врятували її та вилучили велсініт, здавалося, що вона тільки цим і займалася.
Його Дике Полум’я знову оживала.
Езміра глянула на нього, посміхнувшись, перш ніж підняти руку й злегка помахати пальцем, ніби зловтішно кличучи його до себе. Тепло розлилося в його грудях. Він швидко збіг сходами й пішов слідом за нею, коли вона зникла в капітанській каюті.
Дрейвін ледве встиг повернути ключ у замку, як Езміра вже опинилася в його обіймах. Зі сміхом вона стрибнула йому назустріч, а її губи жадібно накрили його. Сила її поцілунку затамувала йому подих — це був вогонь і жага.
Він клацнув пальцями, і всі свічки в кімнаті спалахнули тихим полум’ям. Піднявши її на руки, він обернувся і притиснув її спиною до дверей, а її ноги обхопили його талію, коли він поглибив поцілунок. Його зуби злегка торкнулися її нижньої губи, перш ніж його язик ковзнув по її.
Руки Дрейвіна стиснули її стегна, а її пальці заплуталися в його волоссі, обидва поглинали одне одного в зіткненні пристрасті, від якого кімната закрутилася навколо них.
— Ти мені потрібен, — прошепотіла вона просто біля його губ, притягуючи його ще ближче.
Ці слова розпалили в ньому вогонь. Він обхопив її груди, витягнувши їх з-під сорочки, і почав дражнити її сосок великим пальцем. Його губи спустилися вниз по її шиї, а вона притиснулася до нього, випускаючи тихі, задихані стогони, які швидко ставали його згубою.
Кожен дотик, кожен подих, кожен відчайдушний трепет під його дотиками був тягою, якій він не міг опиратися.
Езміра простягнула руку вниз, розстебнула його штани, а потім просунула руку всередину, щоб обхопити його член. Той здригнувся в її руці в ту мить, коли вона обхопила його. Він тихо застогнав, а його руки обмацували її вигини, коли вона рухалася проти нього.
Вони загубилися одне в одному, бажання заповнювало кожен сантиметр простору між ними. Світ стиснувся до ритму їхнього дихання.
І раптом пролунав стукіт, що відбився від дверей за її спиною і розсіяв туман їхнього пристрасного пориву.
Вони обоє завмерли, губи все ще торкалися, серця калатали, коли вони притискалися одне до одного.
Коли ніхто не відповів, стукіт пролунав знову, а за ним — голос Джака.
— Ви там?
— Проклятий Айра, — пробурмотів Дрейвін, відсунувшись настільки, щоб гнівно поглянути на двері.
Езміра почала цілувати його щоку, а потім спустилася до шиї.
— Може, якщо ми будемо дуже тихими, він піде, — прошепотіла вона, притискаючись до його шкіри.
— Це важливо, дурні! — крикнув Джак.
— Може, давай залишимо їх у спокої й скажемо їм зранку, — пролунав голос Дженлі.
— Ми не можемо чекати так довго! Що з тобою не так?
— Цицьки. — Езміра кинула на Дрейвіна розчарований, сповнений туги погляд. — Може, нам варто продовжити це пізніше.
— Гаразд, — буркнув він, неохоче опускаючи її на землю. Він притиснув свої губи до її востаннє, наче обіцяючи щось, перш ніж підійти до дверей. — Давай покінчимо з цим.
Дрейвін дивився, як вона поправляє сорочку, намагаючись виглядати пристойніше, а потім тягнеться і знову застібає йому штани.
Він зітхнув і різко відчинив двері, звузивши очі, дивлячись на Джака та Дженлі, що стояли трохи далі за порогом.
— Якщо хтось не стікає кров’ю або не мертвий, у вас проблеми.
Кузени обмінялися довгим, нервовим поглядом, і вся атмосфера веселощів, що панувала між Дрейвіном та Езмірою, зникла.
— Це… цілком можливо, — визнала Дженлі, повільно перевівши погляд на Езміру.
— Чорт забирай. — Дрейвін відступив убік і вказав на кабінет. — Заходьте.
Вони нерішуче поглянули одне на одного, перш ніж увійти.
— Гадаю, вам краще сісти, — сказав Джак, поспішаючи до столу капітана в дальньому кінці кімнати.
Дрейвін поглянув на Езміру, та знизала плечима, а потім пішла за ним.
— Про що йдеться, Джакі? — Езміра схрестила руки. — Зараз же середина ночі.
— Як далеко ми від Мейрініса?
— Якщо все піде добре, ми маємо бути там завтра ввечері, — відповіла вона.
Завдяки тому, що Езміра відновила свої сили, хвилі під кораблем несли їх з неймовірною швидкістю. Те, що зазвичай зайняло б майже тиждень, тепер займало лише два дні.
Джак стиснув щелепи.
— Гаразд, — прошепотів він, дивлячись на Дженлі.
Дрейвін кипів від гніву.
— Що ти нам не кажеш? — вимагав він. — Викладай.
Дженлі зробила крок уперед, її зелені очі мерехтіли у світлі свічок.
— Ви знаєте, що завтра буде Кривавий Місяць? — Ці слова привернули до неї всі погляди.
Пульс Дрейвіна пришвидшився.
— А яке це має значення?
Вона видихнула.
— Кривавий Місяць відомий богам як…
— Місяць Малії, — закінчила за неї Езміра. Її обличчя зблідло, а очі розширилися, коли вона дивилася на Дженлі.
— Хто така Малія? — Його охопила розгубленість.
— Богиня Смерті, — відповіли вони хором.
Він відкинув голову назад, звузивши очі.
— Немає богині смерті… — Він замовк, у голові закрутилося. — Це має якийсь стосунок до Асайруса?
Езміра кивнула.
— Серіна говорила про них обох разом. Асайрус, перш ніж стати божеством, колись був Богом Життя, а Малія — Богинею Смерті.
— То де зараз Малія?
— Мертва, ймовірно. Асайрус поглинув її силу і привласнив її собі.
Дженлі кивнула.
— З того, що мені розповідали, це правда. Асайрус і Малія колись разом правили нашими богами, а вже багато століть залишається лише Асайрус. Єдине всемогутнє Божество.
Ці слова вразили Дрейвіна, наче грім серед ясного неба. Його розум спорожнів, залишивши натомість оглушливий гуркіт.
Дженлі ковтнула слину, майже несвідомо малюючи пальцями візерунки в повітрі.
— Якщо до того часу, коли завтра ввечері Місяць Малії зійде до свого найвищого піку, твою сестру не буде вбито... гадаю, вона зможе через цей зв'язок висмоктати з тебе твою силу. Що б вона не планувала, вона може використати це, щоб забрати все. Твої сили, твою міць… навіть твою душу, якщо ти не будеш обережною.
Джак і Езміра обмінялися тривожними поглядами, але ніхто не наважився заговорити.