Страница 157 из 201
— Запам’ятав. — Він усміхнувся, притягнув її до себе, щоб востаннє обійняти. Потім прошепотів їй на вухо: — Але найкумедніше те, що він сказав про тебе те саме.
Обидва посміхнулися й зіскочили з ліжка.
Знизу долинав безпомилково впізнаваний гамір — вибухи сміху, гучні вигуки, брязкіт каструль і сковорідок, час від часу — важкі удари чобіт по дерев'яній підлозі.
Езміра завмерла на півкроці, нахиливши голову в бік сходів.
— Вони звучать галасливо.
Дрейвін міцніше обійняв її за талію, а потім доторкнувся губами до її скроні.
— Звісно, що так. Бо хаос — це головна спеціалізація нашої команди.
Нашої команди.
— Ага. — Вона міцніше стиснула його руку, і вони навшпиньки рушили до сходів, тоді як галасливий хор їхньої команди ставав дедалі гучнішим із кожним кроком.
Езміра та Дрейвін спустилися по гвинтових сходах, що щільно обвивали масивний стовбур дерева. Коли вони дісталися низу, головна кімната відкрилася перед ними, наче зачарована нора.
Вона оглянула приміщення і не змогла стримати посмішки, побачивши всю абсурдність того, що побачила. Близько десятка членів її команди тіснилися в цьому химерному маленькому дерев’яному будинку. Широкі плечі зачіпали полиці, а голови нахилялися, щоб уникнути низько звисаючих рослин, що розкинулися по всьому будинку.
Це було майже комічно — бачити, як вони тиснуться один до одного, широко розплющеними очима вдивляючись у дивні предмети, а руками тримаючи чашки з трав’яним чаєм, наче це були золоті келихи. Контраст між грубими, суворими членами екіпажу та витонченим шармом будинку Дженлі змусив її посміхнутися.
Боги, я розм’якшала.
—
Я чекала, коли ти це помітиш
. — Голос Каліпсо змусив її здригнутися.
Езміра у відповідь хмикнула.
— Нарешті, — гукнув Рівен, широко всміхаючись із місця на кухонній стільниці. — Бос і її могутній вартовий нарешті спустилися до нашого скромного лігва!
— А куди ви двоє зникли вчора ввечері, га? — втрутився Рен, і решта вибухнула глузливими вигуками.
— Рене, я тобі вже дозволила говорити? — крикнула Дженлі через плече, наливаючи чай у чашку.
Рен так швидко розкинув руки в сторони, що його табурет ледь не перекинувся.
— Неможливо було їх не почути!
Езміра почервоніла, а її очі повільно розширилися. Тепер вони не дадуть їй про це забути.
Ніколи.
— Ризикована це гра, Дреє, — несподівано втрутився Семвел, чим щиро здивував Езміру. — Я чув, вона не залишає живих.
Езміра закотила очі, але не змогла стримати посмішки, коли Дрейвін тихо засміявся поруч із нею.
Джак підійшов до них з мискою якоїсь каші, жартівливо штовхнувши Езміру, а ложка висіла у нього в роті.
— Як ти себе почуваєш?
— Набагато краще, — зізналася вона, знаючи, що це лише частково завдяки тому, що витягли з її хребта.
Усередині її серце мало не співало. Бачити свою команду, зібрану тут. Цілу та живу, і таку ж божевільну, як завжди. Це наповнювало її тихою, глибокою радістю, за якою, як виявилося, вона неймовірно сумувала. А може... Якої ніколи раніше навіть не знала.
Джак підняв руку й скуйовдив їй волосся на маківці, а вона відмахнулася від нього.
— Радий це чути. Хоч мушу визнати, я погоджуюся з Реном. Ми всі прекрасно обійшлися б без того, що довелося слухати вночі. — Він багатозначно подивився на неї.
Езміра звузила очі, стиснула руку в кулак і штовхнула його в живіт.
Він зігнувся навпіл від сміху.
— Гаразд, гаразд, — посміхнувся він, випроставшись. Потім Джак нахилився і прошепотів їй на вухо: — Вони знають, що щось було не так, але не в повній мірі. Мені довелося відвести їх від дверей минулої ночі, бо вони хвилювалися. Ніхто не буде задавати питань.
— Дякую, — тихо сказала вона.
Він кивнув їй.
— Але серйозно, тепер, коли ти знову здорова, нам треба скласти план. Ми не можемо ховатися тут вічно.
Джак мав рацію, вони не могли залишатися тут надовго. А вона втомилася тікати.
Погляд Езміри блукав по екіпажу, кожен з яких розмовляв і сміявся. Її пронизав укол провини, вона ненавиділа думку про те, що так скоро забере у них усе це. Але вони заслуговували на правду.
А правда полягала в тому, що ніколи не знайдеться місця, де вони зможуть сховатися від Серіни. Команда «Нічного Привида» ніколи не була боягузами. І Езміра скоріше помре, ніж дозволить їм стати такими тепер.
Тож тепер вона згуртує їх єдиним способом, який знає.
Езміра широко розставила ноги й підняла підборіддя, а в її голосі пролунала знайома сталева інтонація командира.
— Тихо!
Балаканина миттєво стихла, а в повітрі відчувалася зміна. Усі голови обернулися до неї, а увага екіпажу прикувалася до неї, наче вітрила до раптового вітру. Вона стояла там, випрямивши плечі, і оглядала їх поглядом.
— Принаймні вони слухають тебе, — буркнув Дрейвін, стоячи поруч, і вона швидко посміхнулася йому.
— Ви всі знаєте, що сталося. Принаймні до того, як ви мене знайшли, — почала вона. — Але є причина, чому ми приїхали сюди. Дженлі не тільки надала нам дах над головою, але й зробила для мене дещо. Щось, за що я не можу віддячити, ховаючись у лісах або плаваючи лише в бухтах.
Езміра поглянула на той знак із переплетених змій, що назавжди пов’язував її з Серіною.
— Я мушу прийняти наслідки своїх вчинків.
Вона повільно підняла погляд на них.
— Каліпсо не була єдиною богинею, що прокинулася в день, коли піднявся Мейрініс. Нейріса, Богиня Поверхні, тепер живе через мою сестру-близнючку, Серіну. І вона вже не задоволена тим, що отримала. Їй замало того, що королівство під хвилями знову постало. Вона хоче затягнути під воду весь інший світ. Затопити кожне узбережжя й проголосити Раймелл своїм.
Вона зробила крок уперед, і її голос став темнішим.
— Почавши з того, що вб’є мене і забере собі силу Каліпсо.
По кімнаті прокотилася хвиля, чоловіки заворушилися на своїх місцях, бурмочучи прокльони, а їхні кулаки гучно стукали по столу.
Поруч із Езмірою раптом спалахнув знайомий жар. Дрейвін різко напружився.
Голос Езміри став гострішим, розрізаючи повітря.
— Серіна підніме флоти потопельників. Її армія чоловіків і жінок може дихати як у воді, так і на повітрі. Їхні розуми прикуті до неї, бо вони служили їй у Мейрінісі протягом останніх кількох століть, і вони віддані. Вони не знають нічого іншого. З силою Нейріси Серіна може підкорити море своїй волі. І вона не зупиниться, доки весь суходіл не стане перед нею навколішки.