Страница 156 из 201
Глава 66
РОЗДІЛ 55
ЕЗМІРА
Езміра розплющила очі, відчувши тепло Дрейвіна, який притискався до неї. Крізь вікно лилося м’яке ранкове сонячне світло. Під її долонею рівномірно здіймалися й опускалися його груди, і на одну коротку мить увесь хаос останніх кількох днів ніби відступив, поступившись місцем блаженству від того, що він поруч.
— Доброго ранку, — прошепотіла вона, відгортаючи довгі пасма волосся з його обличчя.
Він ворухнувся, розплющивши очі, що палали, наче бурштин на сонці, і посміхнувся їй сонною, кривою посмішкою.
— Доброго ранку, Дике Полумʼя.
Куточки її губ піднялися, коли вона дивилася на нього, але посмішка згасла, коли згадка про всю ту провину, яку він ніс, знову прокралася в її думки. Вона знала, що він відчував себе відповідальним за те, що Айра зробив з Каліпсо майже тисячу років тому, і вона подумала, що, можливо, якби він знав правду про те, що вона бачила, це могло б полегшити частину того болю.
— Що таке? — запитав він пошепки, зморшки з’явилися між його бровами.
Він завжди відчуває, коли щось не так.
—
І правильно робить
, — муркотіла Кай, і Езміра ледь не розсміялася.
Вона зустрілася з його поглядом.
— Мені треба тобі дещо сказати.
Він випростався в ліжку, на обличчі відбилася тривога, але він нічого не сказав.
— Пам’ятаєш, як я розповідала тобі, що бачила вбивство свого батька крізь Покрову Видінь?
Дрейвін здригнувся.
— Так.
— Це не все, що вона мені показала. — Вона зробила паузу. — Перш ніж я втекла з Мейрініса, я попросила її показати мені, чому мій батько був у королівстві в той день, коли воно затонуло. Чому він взагалі був у замку, якщо все своє життя був лише злочинцем.
Він на мить замовк.
— Що вона тобі показала?
Езміра різко вдихнула.
— Я побачила його… але це був не перший спогад. — Він нахмурився, але дозволив їй продовжувати. — Спочатку я побачила Каліпсо й Айру… разом у ліжку.
Його очі спалахнули.
— Вони…
Вона тихо засміялася, хоча в цьому сміху майже не було радості.
— Ні. Принаймні не в той момент. Але вони були щасливі.
М’яке тремтіння пробігло спільним серцем Езміри та Каліпсо.
— Доки не перестали бути, — буркнув Дрейвін. — Айра зрадив Каліпсо. Я не забуду той день у крипті до кінця свого життя. День, коли я бачив, як ти торкалася своїх останків з минулого життя, дізнаючись правду про все це.
Гнів випромінювався з нього хвилями тепла. Езміра підняла руки й ніжно обхопила його обличчя долонями.
— Це була вина Нейріси, — сказала вона, і гнів прокрався в її голос, коли спливли спогади. — У той момент, коли Каліпсо вийшла з кімнати, її сестра-близнючка вийшла зі схованки. Вона замаскувалася так, що зливалася з навколишнім простором.
Очі Дрейвіна спалахнули, і вона знала, що це, ймовірно, тому, що саме так Серіна вчинила в його кімнаті.
— Нейріса підійшла до Айри, поки він спав. Вона не будила його, доки вже не опинилася верхи на ньому в його ліжку. І щойно він розплющив очі… вона підкорила його своїй волі.
Вени на шиї Дрейвіна набрякли, а щелепа затремтіла.
— Нейріса змусила його повірити, що вона — Каліпсо.
Він видихнув.
— Тож історія справді повторилася, еге ж, Дике Полумʼя?
— Ага, — ледве чутно відповіла вона. — Якимось чином Айра отямився від примусу. Він схопив її, жбурнув на підлогу й почав погрожувати. І тоді Нейріса зізналася, що робила це з ним уже дуже давно… а він навіть не підозрював. Це було… жахливо. Вона позбавила його вибору.
Його губи стиснулися в тонку лінію, але він продовжував слухати.
— Так само, як Серіна позбавила
тебе
вибору, — закінчила Езміра.
Настала тиша, яка тривала кілька хвилин, перш ніж Дрейвін знову заговорив.
— Ти побачила все це ще до того, як я знайшов тебе в Якірній Пристані.
Вона кивнула.
— Я навіть не можу збрехати; думаю, це єдина причина, чому я повірила тобі в тому провулку. Коли ти сказав, що перебував під примусом… я просто знала. Я
знала,
що Серіна зробила з тобою те саме, що Нейріса зробила з Айрою.
Езміра не помітила, що в її очах стояли сльози, доки одна з них не скотилася по щоці.
— Дреє, мені так шкода.
— Не смій вибачатися, — перервав він її, обережно притискаючи її до грудей. — Ти не мала ніякого стосунку до того, що зі мною зробили.
Езміра трохи відсунулася, лише настільки, щоб знову поглянути на нього.
— Нейріса намагалася налаштувати Айру проти Каліпсо, але в неї нічого не вийшло. А Серіні вдалося налаштувати мене проти тебе. І через це я накоїла жахливих речей.
Дрейвін ніжно витер її сльозу великим пальцем.
— Не сказав би, що в неї нічого не вийшло. Ти ж сама розповідала, що Айра встромив клинок у серця і Нейріси, і Каліпсо. Отже, щось усе-таки сталося.
— Я не думаю, що він хотів це робити, — зізналася вона. — Потім видіння змінилося, і я побачила батька. Він зустрічався з трьома іншими богами Раймеллу. Айра, Вілейм і Вайден давали йому вказівки, як заманити Кай і Нейрісу до Мейрінісу того дня, попереджаючи, що насувається війна.
— Та все одно Айра зрадив Каліпсо. Я б ніколи, блядь, так з тобою не вчинив.
— Я знаю, — зізналася вона, лагідно посміхаючись. — Але мені здається, він теж цього не хотів. Коли Сайріс погодився допомогти їм, Айра виглядав нажаханим. Наче бог розраховував, що батько відмовиться й цим урятує Каліпсо… або принаймні виграє для неї трохи часу.
Дрейвін нахмурився.
— Море було домівкою твого батька, тож чому він погодився знищити його богинь?
— Вони запропонували йому безсмертя. Вічне життя. — З її вуст вирвався безрадісний смішок. — Він і гадки не мав, що це буде прокляте життя.
— Тут має бути щось більше, — тихо промовив Дрейвін, ніби його думки вже блукали десь далеко.
— Ага. Має. І я збираюся дізнатися всю правду.
Він простягнув руку, переплів їхні пальці й легенько торкнувся губами її кісточок.
— Тоді ми дізнаємося це разом, Дике Полумʼя.
Якийсь час вони просто сиділи поруч. Лише вдвох. У тихій ранковій тиші після всього, що пережили вночі. Потім знизу долинув запах чогось смачного.
У Езміри тихо буркнув шлунок.
— Схоже, екіпаж прокинувся.
— На жаль, ми не можемо ігнорувати їх вічно.
Вона засміялася, поцілувала його в щоку, а потім відсунулася від нього.
— Гаразд, мабуть, час зустрітися з ними. Але попереджаю, я не завагаюся кинути кинджал у Семвелла, якщо він буде примхливим.