Страница 155 из 201
— Але зізнайтеся, королю Атласе, я — все, що у вас залишилося. Я єдиний, хто знає справжні таємниці велсініту. Як він працює і де його видобувати. Я єдиний, хто може допомогти вам розібратися в цьому. Так, я діяв самостійно, але лише тому, що знав, що треба було зробити. Якби я цього не зробив, Каліпсо, вибравшись на волю, вбила б нас усіх.
Розум Атласа кричав йому, щоб він тут же розчавив цьому чоловікові горло. Але він стримався, звузивши очі, коли зустрівся з пильним поглядом Варіса.
Він міг зіграти в цю гру. Нехай Варіс
думає,
що він незамінний. Нехай вірить, що його король і досі покладається на нього і що без нього все буде втрачено.
Зменшивши тиск лише настільки, щоб той міг дихати, Атлас випростався, розслабивши напругу в плечах. Він подбав про те, щоб його голос звучав оманливо спокійно, коли сказав:
— Ти правий. Можливо, я зреагував занадто бурхливо.
Він не зміг стриматися і відштовхнув чоловіка, відкинувши його на землю.
— Тоді нам краще рушати. Час не на нашому боці.
Це справді так. Якщо Езміра все ще не мала доступу до своєї сили, то ні за що на світі команда Дрейвіна не змогла б самотужки перемогти тих морських солдатів. Він мусив наздогнати їх і спробувати виправити ситуацію.
Груди Варіса швидко піднімалися й опускалися, а в його очах полегшення змішувалося з проблиском тріумфу.
Цей дурний козел думає, що переміг.
Він не тільки переступив межу, а й зрадив свого короля. І Атлас подбає про те, щоб кожне його слово й дія стали причиною загибелі цього чоловіка.
Але найголовніше — він зробить усе, що в його силах, аби подарувати Дрейвіну задоволення від його загибелі.
З холодним, розважливим терпінням Атлас став поруч із Варісом, коли вони прямували до свого флоту, щоб відплисти на південь, до Мейрініса.
— А тепер, Варісе, — почав він. — Розкажи мені все, що ти знаєш про видобуток велсініту.