Страница 154 из 201
Чудово. Я король лише місяць, а це вже сталося.
— Яка б перевага, на вашу думку, у вас не була, вона, можливо, вже зникла, — закінчив король.
Не встиг Атлас і слова вимовити, як Варіс зробив крок уперед.
— Якщо дозволите, королю Керіте, навіть якби їй вдалося звільнитися з кайданів… ми вжили заходів, щоб вона не становила загрози.
Очі Атласа спалахнули, а з кутів кімнати виривалися тіні. Він придушив це, намагаючись виглядати якомога спокійнішим і врівноваженим.
Що, в біса, Варіс міг зробити, щоб
цьому
запобігти?
Його руки стиснулися в кулаки, але голос залишався рівним.
— Дійсно, ми це зробили, — повторив Атлас.
Варіс вклонився перед Керітом.
— Це було зроблено, щоб захистити наших людей під час подорожі сюди, а також ваше королівство після нашого прибуття.
— І про які заходи ти говориш?
Варіс склав руки за спиною й зробив крок уперед.
— Невеликий шматочок цієї речовини було вшито під її шкіру, — холодно зізнався він. — Фрагмент, залишений як запобіжний захід, щоб, якщо вона колись вирветься на волю, вона все одно була безсилою й її можна було легко знову схопити.
Розум Атласа спорожнів. Кожен інстинкт кричав, що треба розірвати Варіса на шматки.
Його радник — людина, яка мала бути його правою рукою — діяв за його спиною, брехав і вживав заходів без згоди свого короля. Він знав, що не може повністю довіряти цьому чоловікові, але це… це була зрада такого масштабу, якого він навіть не міг уявити.
Чи робив він щось подібне, коли королем був батько Атласа? Він, блядь, дуже в цьому сумнівався.
Як Варіс взагалі це зробив? Коли?! Якщо він вшив це в її тіло, то, мабуть, у місці, до якого вона не могла дістатися.
— Нагадай мені, Варісе, — почав Атлас, ретельно зважуючи кожне слово. — Де саме це було розміщено в ній?
— У її хребті, Ваша Величносте.
У Атласа боліла щелепа від того, що він так сильно її стискав, а руки тремтіли, коли він відчайдушно намагався стримати свої тіні. Він мусив зберігати видимість самоконтролю та спокою, інакше Керіт міг би помітити, що між ними щось не так.
Та всередині Атлас був охоплений усвідомленням, що Дрейвін ніколи не пробачить йому цього.
Звісно, він, можливо, розглядав крайні заходи, щоб зупинити її, щоб захистити своє та інші королівства… Езміру мали повісити за її злочини, якщо вона залишиться в Лефайріні. Але розрізати її плоть? Так осквернити тіло жінки? Від цієї думки його шлунок стискався від огиди. Ні. Атлас ніколи —
ніколи
не дозволив би, щоб таке сталося з жінкою. З жодною. Навіть з богинею, яка увірвалася в їхнє життя, як бурхлива буря, і розірвала на шматки все, що він коли-небудь любив.
Що б я зробив, якби хтось так скривдив Вінн?
Він уявив собі цю сцену: його кохану тримають проти її волі, її оголене тіло виставлене на огляд нападникам, лезо ковзає по її шкірі, і починає текти кров.
Його лють кипіла ще сильніше, змішуючись із соромом, який він відчував навіть за те, що уявив це. Зухвалість вчинків Варіса була поза межами розуміння, і все ж усвідомлення того, що це сталося під його наглядом, розпалило в ньому вогонь, який він ледь міг стримати.
І якби Дрейвін захотів спалити їхній світ за те, що з нею зробили, він би його зрозумів. Атлас занурив би їхній світ у темряву і дозволив би їм зникнути в нікуди, якби хтось навіть подумав зробити таке з його дружиною.
Він мав це виправити. Він мав
щось
зробити.
Погляд Керіта залишався непохитним.
— Як би там не було, я не можу ризикувати, відправляючи свої війська наосліп у бій проти богинь, — твердо сказав він. — Доки не буде виявлено більше, доки ми не дізнаємося про повний масштаб того, з чим маємо справу, моє королівство має залишатися під захистом.
Ці слова влучили в Атласа, наче кинджал у серце.
— А моя люба Елоувінн, ймовірно, вже мертва, — продовжив король похмурим і впевненим голосом, — якщо все, що ти сказав, правда.
Вона, блядь, не мертва
. Атлас відмовлявся в це вірити і не міг дочекатися, щоб довести це цьому виродку.
Гнів вирував у його грудях, але він стримав його, змусивши себе кивнути.
— Зрозуміло.
Сказавши це, він розвернувся й великими кроками вийшов із тронної зали, придушуючи бажання накинутися на когось, коли тіні закипіли над його плечима.
Він знайде Елоувінн, хай там що.
Кроки Атласа були важкими, коли він виходив із палацу; повітря зовні було свіжим, несучи ледь відчутний аромат сосни, що доносився з гір. Варіс мовчки йшов за ним, а його думки мчали шалено, швидше, ніж він міг усвідомити.
До того часу, як вони наблизилися до причалів, напруга досягла критичної точки.
— Якщо дозволите, я поясню, — почав Варіс.
Цих слів було достатньо, щоб розірвати останню нитку стриманості, що залишилася в Атласа.
З ревом він обернувся і схопив чоловіка за горло. Очі Варіса широко розширилися, коли його підняли й притиснули до стовбура сусіднього дерева. З-під долонь Атласа вислизнули тіні, огорнувши його радника й міцно притиснувши до кори, але навіть тоді він відмовився послабити хватку на його шиї.
— Ти хоч уявляєш, що ти наробив?! — просичав він тихим, але смертельно небезпечним голосом. Він нахилився до вуха зрадника. — Усе, до чого ти торкався, отруєне. Кожна таємниця, яку ти зберігав, кожне життя, яке ти поставив під загрозу, — це зрада мені.
Варіс задихнувся, заїкаючись, але погляд Атласа прикував його до місця.
— Ти діяв без мене, без мого відома. Ти обезчестив її! — Його хватка посилилася. — І тим самим ти гарантував, що мій брат ніколи не пробачить того, що сталося.
Атлас озирнувся через плече, помітивши, що всі його люди спостерігають за сутичкою, чекаючи на накази біля кораблів.
Варіс задихався й кашляв, але навіть під залізним хватом Атласа його голос знайшов силу.
— Ви засліплені стількома речами, мій королю, — прохрипів він, борючись за кожен подих. — Подумайте. Дрейвін покинув вас. Заради неї залишив
усе
, включаючи своє королівство. Хіба моє становище не було йому гарантоване, коли ви зайняли трон? Саме тому ви й намагалися позбутися мене, щойно ваш батько був убитий.
Атлас відчайдушно намагався ігнорувати правду в його словах.