Страница 153 из 201
Глава 65
РОЗДІЛ 54
АТЛАС
Чоботи Атласа майже не видавали звуку на підлозі палацу Сумнею, але відлуння все одно здавалося гучним у безмежній тиші. Минуло кілька днів після засідки, а повітря тут і досі було просякнуте ледь відчутним запахом крові та диму.
Він уже мав би піти звідси й або повернутися до свого королівства, або вирушити на пошуки брата. Можливо, він мав би дозволити ельфам самостійно розібратися зі своїми мертвими та відбудувати все без його тіні, що нависала над ними. Але правда була в тому, що це була його провина — принаймні частково.
Саме Атлас привів Езміру сюди, а куди б вона не пішла, за нею слідував хаос. Він привів небезпеку до їхнього королівства, і незалежно від того, чи визнавав він це вголос, чи ні, почуття провини за це залишалося.
Морське королівство прийшло за своєю богинею, а його брат — за його коханою. Одного він очікував, знаючи, що зможе впоратися з усім, що кине на них Дрейвін, а от іншого? Атлас ніколи раніше
не бачив
таких істот, як ті, що штурмували ворота замку. Не кажучи вже про те, щоб знати, як їх перемогти.
Саме повернення Езміри з Глибин разом із Каліпсо стало причиною, через яку всі повірили, що Мейрініс справді повстав. Але поява цілої нової раси... Це було зовсім інше. Доказ був прямо перед їхніми очима, і тепер війна вже не просто стукала у їхні ворота. Вона була тут.
Він стиснув кулаки, наближаючись до високих, відремонтованих дверей тронної зали. Його люди були неспокійні,
він
був неспокійний, і кожна година, проведена тут, була ще однією годиною, яку Елоувінн перебувала в руках ворога.
Вартові відчинили двері, і сонячне світло залило підлогу. Атлас увійшов до зали, а його тіні ковзнули слідом, поки він примушував своє обличчя залишатися байдужим — не схожим ні на вибачення, ні на покору.
Керіт був не лише королем-суперником, а й його тестем. І Атлас найменше хотів, щоб той бодай на мить подумав, ніби він уже не прагне повернути його доньку. Вони майже не розмовляли з того часу, як воїни Мейрінісу втекли з Сумнею, кинувшись у погоню за Дрейвіном та Езмірою, що втекли з замку. Атлас відчував, що після всього, що сталося, потрібно дати Керіту простір, розуміючи, що той і так має повні руки роботи, заспокоюючи свій народ, що вони в безпеці.
За його спиною пролунав різкий стукіт кроків.
— Ваша Величносте, зачекайте… — гукнув Варіс.
Придушуючи бажання закотити очі, Атлас не змінював темпу, а його тимчасовий радник йшов поруч із ним. Він уникав його, наскільки це було можливо, оскільки його присутність завжди псувала йому настрій, але він знав, що їм потрібно виглядати єдиним фронтом перед іншим королівством.
Атлас не довіряв йому, але доки —
або
якщо
— Дрейвін не повернеться, він був змушений терпіти його.
— Тримай язик за зубами, Варісе, або я накажу тебе вивести, — наказав він.
У дальньому кінці тронної зали ельфійський король сидів на троні, явно розбитий. Гнів і розпач боролися на його обличчі, і тягар обох відчувався у повітрі в ту мить, коли вони увійшли до кімнати. Його щелепа стиснулася, коли їхні погляди зустрілися, але він нічого не сказав.
Атлас перетнув залу, його плащ тягнувся за ним.
— Ми з людьми плануємо вирушити з першими променями сонця. Я не збираюся марнувати ще один день.
У відповідь Керіт лише звузив очі.
— Я прийшов сюди, щоб попросити вашої допомоги, — продовжив Атлас. — І я розумію, якщо ви не можете її надати зараз. Але моя дружина, ваша
дочка
, перебуває в руках богинь, і я добʼюся її повернення, з вами чи без вас.
Король міцніше стиснув пальці на підлокітнику трону, і на мить Атлас подумав, що той продовжить мовчати, але потім Керіт швидко підвівся й кинувся до нього вниз з помосту.
— Не можу не помітити, що твій брат зник ще в день нападу, — сказав Керіт, і в його голосі чулася гнівна звинувачувальна нотка.
Атлас стиснув щелепи.
— І я замислююся, чи не причетний він до її втечі. І чи це… — Керіт широким жестом вказав на понівечений зал, спалені прапори та кров, що досі заплямовувала камінь, — …не було лише хитрощами, щоб послабити нас перед початком справжньої війни.
Атлас не здригнувся, але простір між двома королями здавався дедалі важчим, насиченим вагою недовіри та давніх образ.
Правда була в тому, що він не збирався переслідувати свого брата. Той отримав те, чого хотів — він прийшов за жінкою, яку кохав, і тепер Атлас мав намір зробити те саме. Якщо Дрейвіну вже було байдуже, що це поставить їх по різні боки війни, то й йому теж. Усі турботи Атласа були спрямовані на Елоувінн та її безпеку.
І все ж… звинувачення ельфійського короля висіло в повітрі, наче отрута. Якщо чутки почнуть поширюватися, а інші правителі повірять, що Дрейвін зрадив їхнє королівство під його наглядом, то
все,
що Лефайрін будував протягом останніх кількох століть, може розвалитися.
Це заплямувало б не лише ім’я його брата, а й правління Атласа.
Він змусив своє обличчя стати кам’яним, розуміючи, що не може дозволити Керіту побачити навіть найменшого проблиску сумніву, коли він збрехав і сказав:
— Мій брат не зник. Він відсутній за моїм наказом і полює на Каліпсо.
Ця брехня мала гіркий присмак, але якщо ельфійський король хоч на мить подумає, що його власна кров обернулася проти нього, чутки поширяться, як пожежа. Королівство почне ставити під сумнів його владу, його судження і навіть його корону.
Всередині Атлас воював із самим собою. Він не хотів грати в політику, але натягнув на обличчя маску короля, знаючи, що не вірна правда, висловлена вголос, може стати початком його краху.
Керіт зморщив чоло, пильно дивлячись на нього.
— І ти плануєш виступити проти богинь? — запитав він, і в його голосі чулася зневіра. — Чи знаєш ти з людьми, у що вплутуєшся? Ви не готові до цього. Ми, ельфи, мабуть, теж. Ви сліпо кидаєтеся в бій, який вб’є вас ще до того, як ви дістанетеся Елоувінн.
— Мені байдуже, — процідив крізь зуби Атлас. — Я мушу спробувати.
— Море більше не вважається безпечним. Каліпсо, мабуть, вже знайшла спосіб зняти ці кайданки, — додав Керіт. — І це породжує ще одне питання: звідки у вас узагалі взялася така річ? Це буде винесено на Раду Раймеллу.
Чорт
. Рада Королів? Вона не використовувалась століттями, і була потрібна лише тоді, коли між правителями виникали суперечки, щоб запобігти війні. Його власного батька навіть ніколи не викликали до Ради, а саме
він
і відкопав той велсініт.