Страница 15 из 201
Глава 13
РОЗДІЛ 2
СЕРІНА
Серіна дивилася на Мейрініс, поки сонце вперше за століття заливало його береги теплим золотавим світлом.
Краєвид був захопливим. Вежі виблискували, а стародавні вулиці омивало море, коли життя повернулося до місця, яке довгий час було лише кістками та руїнами. Це було і все, про що вона мріяла, і все, що вона планувала. І все ж, стоячи там, Серіна відчувала лише лють.
Це зробила Езміра. Зовсім сама, чорт забирай.
Близнючка, загублена часом. Та, що блукала поверхневим світом, сліпа до сили, яка текла в її венах. Близнючка, яка не планувала цього, яка не приносила жертв і не проливала крові заради цього. І все ж, зрештою, саме вона повернула королівство.
Серіна стиснула руки в кулаки, нігті впилися в долоні, а пальці обхопили поручень.
Це мала бути
вона
.
Роками вона працювала в тіні глибин, сплітаючи уламки загубленої імперії. Вона переконала народ чекати — вірити, що одного дня вона зможе повернути їм колишню славу. Після того як вона пережила зраду богів, саме це дало людям надію. Її піддані проголосили її своєю королевою, слідували за нею та поклонялися їй,
вірячи,
що вона поверне їх додому.
І все ж тієї миті, коли Мейрініс виринув на поверхню, усі погляди звернулися до її сестри.
Те, як народ дивився на Езміру, повага в їхніх очах, те, як вони шепотілися про чудеса відродженої
Каліпсо
, не згадуючи про Нейрісу... Їй стало недобре.
Вона не дозволить себе відсунути вбік. Ніколи більше.
Ніколи
.
Езміра не мала бажання правити, і це було добре — навіть ідеально. Серіні не потрібно було, щоб вона прагнула влади. Їй потрібно було лише, щоб Езміра користувалася цією владою тоді, коли їй накажуть. Так вони виграють більше часу для завершення плану, який вона створила разом з Азеріаном.
Але більше за це, це дозволило б Серіні контролювати її. Бо під ревнощами Серіни ховалося ще щось. Щось, про що вона не говорила вголос, навіть собі.
Страх.
Езміра володіла силою, що перевищувала уяву. Якщо вона могла це зробити, на що ще вона була здатна?
Вага божественності тиснула на її ребра, заповнюючи груди, аж поки не стало важко дихати. До злиття Нейріса завжди була чимось, що Серіна відчувала всередині себе. Наче темрява, яка живилася нею.
Коли вона була молодою, постійний страх шепотів на краю її свідомості, але коли Азеріан розповів їй всю правду, гордість розлилася в її жилах. Дізнатися, що її обрали носієм богині, стало жахом, оповитим славою. Її тіло більше не належало повністю їй і несло в собі силу, старшу за будь-яку імперію. Серіна була обраним носієм душі Нейріси, і вона вважала це найбільшою честю та жертвою.
Богиня оглянула безмежне море смертних і визнала її гідною.
Її
. Серіну Айресс. Вона не вважала це прокляттям, як Езміра, а своїм призначенням. І саме це було її рушійною силою.
І вона зробила б усе —
віддала б усе
— заради схвалення своєї богині.
—
Ти добре впоралася, моя люба
, — муркотіла Нейріса в її думках.
Серіна відчула, як по її спині пробіг холодок; вона не звикла до того, що богиня могла вільно розмовляти з нею. Це було так, ніби злиття відімкнуло клітку, і тепер вона бачила її очима, слухаючи її думки.
Спогади й бажання Нейріси вплелися в саму душу Серіни, злившись із її власними. Дев’ять століть тому богиня всередині неї прагнула знищити свою сестру-близнючку, поглинувши її силу. Можливо, їй би це й вдалося, якби інші боги Раймеллу не втрутилися, вбивши їх обох.
Каліпсо була лютою бурею, що виривалася з глибин. Вона володіла ще жорстокішою силою, ніж Нейріса. Мало того, вона завоювала любов єдиного чоловіка, якого коли-небудь бажала Нейріса: Айри, Бога Люті та Війни.
І ось історія повторювалася в їхніх нових образах. Дрейвін, смертний, благословенний полум’ям Айри, закохався в Езміру. Він був
принцом
, хай йому грець, і закохався в жорстоку піратку, не маючи жодного інтересу до королеви.
— Навіть у цьому житті Каліпсо має все, —
просичала Нейріса.
— Ми не будемо страждати, як раніше. Їх треба знищити.
Щелепа Серіни затремтіла, зуби боліли від напруги, коли спогади про обидва життя навалилися на неї. Каліпсо мала все, чого не мала Нейріса, так само як Езміра могла вільно мандрувати століттями, тоді як Серіна була прикута до дна океану.
Поки що вона посміхатиметься, промовляючи солодкі слова, але врешті-решт зробить те, що треба. Це королівство належало їй, і вона не дозволить нікому його відібрати.
Ззаду пролунали тихі кроки, а на її спині зашипіла пульсуюча магія. Їй не треба було обертатися, щоб зрозуміти, що це Езміра.
— Ти знову зробила його прекрасним, — сказала Серіна, не обертаючись до неї. — Люди завдячують тобі всім. Я завдячую тобі всім.
Останні слова прозвучали шепотом, що залишив гіркий присмак на язиці.
— Я не зробила це сама, — зізналася Езміра, і Серіна стримала бажання закотити очі.
Вона зробила це сама. Незважаючи на те, що Серіна не могла розблокувати їхні прокляті кістки без Езміри, вона знала, що сама не володіє такою силою.
Коли вона промовчала, Езміра продовжила:
— Я б ніколи не змогла цього зробити, якби ти не вивільнила нашу силу. Королівство належить тобі. Я не маю бажання ним правити.
Губи Серіни вигнулися в гострій посмішці, але вона тримала обличчя відверненим, приховуючи спалах заздрості, який, як вона знала, неодмінно проявиться в її очах. Її тон був просякнутий удаваною щирістю, коли вона сказала:
— А проте вони вже дивляться на тебе як на свою лідерку.
Тоді вона обернулася, і на її обличчі з’явилася м’якша посмішка.
— Ти їхня королева. — У голосі Езміри пролунала гостра нотка, коли вона підійшла ближче. — Це не те, чого я хочу.
Тоді їй спала на думку ідея.
Серіна простягнула руку й обійняла Езміру за плече, і цей жест був оманливо теплим.
— Якщо ти не хочеш брати корону, то візьми іншу роль.
Езміра кліпнула очима.
— А що це може бути?
Правда була в тому, що Серіна не мала наміру ділитися своїм троном — не мала наміру ділитися чим-небудь ще. І доки вона не зможе привласнити собі сили Езміри, об’єднавши Нейрісу й Каліпсо в одну всемогутню істоту, їй потрібно було тримати її зайнятою.
І бажано — подалі від очей.
— Як ти ставишся до того, щоб стати посланницею королівства? Тепер, коли ми повернулися до решти Раймеллу, нам не завадив би шпигун.