Страница 148 из 201
Глава 64
РОЗДІЛ 53
ЕЗМІРА
У кімнаті панувала тиша, яку порушувало лише рівне, тихе дихання Дрейвіна, що спав на ліжку. Дженлі надала їм свою найбільшу гостьову кімнату, заховану в тихому куточку її зачарованого дерева.
Сили Каліпсо тепер пульсували в Езмірі, ніби й не покидали її ніколи, а її мерехтливі вогники літали навколо неї, відкидаючи блакитні тіні на грубо обтесані стіни.
Після того, як вона очистила Дрейвіна та його рани, вони обережно перенесли його до їхньої нової кімнати. Джак і Дженлі вирішили приєднатися до решти команди внизу, благаючи Езміру піти з ними, але вона відмовилася залишити Дрейвіна.
Їхні голоси й кроки ледь долинали крізь товсті дерев'яні перекриття, проте сама думка про те, що вперше за багато тижнів усі вони можуть просто розслабитися й побути разом, викликала на її обличчі щиру усмішку. Навіть попри те, що вранці їй нарешті доведеться розповісти їм усю правду.
Езміра сиділа, спершись на відкрите підвіконня, схрестивши ноги під собою, і дивилася на бліде сяйво місяця, що пробивалося крізь гілки. Вона не могла перестати думати про те, що зробив Дрейвін. Про те, як він добровільно взяв на себе її біль, прийнявши його як свій власний. Цей безкорисливий вчинок палав у її свідомості, але це було не все.
Це був
тягар
, який вона відчувала, і напруга, що вирувала в його серці, яка загрожувала розірвати її на шматки.
Езміра тепер знала, яке горе і почуття провини відчував Дрейвін, що, ймовірно, походило від усього, що він переніс через неї.
І через
Серіну.
Її сестра заплутала їхні життя своїми нескінченними брехнями та маніпуляціями. Вона налаштувала Езміру проти єдиного чоловіка, який коли-небудь по-справжньому кохав її, добре знаючи, що він відчуває те саме.
І все це через давню заздрість, що походила від Нейріси.
Скільки разів Дрейвін вважав себе винним у тому, що зробила Езміра? Скільки безсонних ночей він боровся з агонією, спостерігаючи, як жінка, яку він кохав, руйнує його королівство?
Вона викарбувала ці невидимі шрами на його душі кожним жорстоким поворотом долі, який підготувала їм зрада богів.
Езміра була джерелом усього того сердечного болю, який він відчував. Вона ненавиділа те, що її муки перекинулися на нього і занурили його в горе та провину. І все ж, незважаючи на все це, Дрейвін ніколи не відвертався від неї. Він залишався, страждав і любив її безстрашно, несучи її розбитість, наче це була його власна.
Та любов була жорстокою, болісною річчю. Як вона могла прийняти таку жертву, коли відчувала себе такою негідною? Коли все, чого вона хотіла, — це захистити його, але досі приносила лише біль?
— Дрейвін, можливо, і зберігає частинку душі Айри, але він удвічі кращий чоловік, ніж будь-коли був Бог Люті та Війни, —
намагалася втішити її Каліпсо.
Вона ніколи не вважала це можливим, але Езміра була більш ніж вдячна за те, що її богиня повернулася. Коли Каліпсо була ув’язнена, їй здавалося, ніби частина її зникла. Хоч як би іноді було дратівливо ділити їхнє тіло, Богиня Глибин дарувала їй дивне відчуття затишку.
— І я кажу це тобі, Езміро, як та, хто бачила любов з боку обох чоловіків, —
продовжила Каліпсо.
— У моїх грудях назавжди залишиться дірка там, де Айра вирвав моє серце, але Дрейвін швидше вирве своє, ніж навіть подумає про те, щоб торкнутися твого.
У той момент під місячним світлом Езміра пообіцяла собі, що знайде спосіб захистити Дрейвіна від темряви, яка все ще загрожувала поглинути їх обох.
—
Я сумувала за тобою, Кай
, — прошепотіла Езміра.
Настала пауза, перш ніж богиня сказала:
— Я ніколи не буваю далеко. Навіть коли ти не можеш мене відчути чи почути... я завжди поруч.
Тиша затягнулася.
—
Мені було страшно
, — нарешті зізналася Езміра.
—
А я думала, що ти нічого не боїшся, маленька сирено
, — пожартувала Каліпсо, і за її словами пролунав тихий сміх.
Езміра пирхнула.
— Мабуть, не все так, як здається. —
Вона завагалася.
— Я думала, що цього разу втратила тебе назавжди.
— А хіба це не те, чого ти хочеш?
Щоб це вмістилище було лише твоїм
.
—
Цицьки
, не називай
наше тіло
так, —
буркнула вона.
— Але ні, мабуть, я вже не хочу цього. Ти мала рацію ще кілька тижнів тому. Я не уявляю собі життя без тебе.
— І це тебе лякає? Бути самотньою?
— Ага, —
прошепотіла вона
. — І те, що я зазнаю невдачі. Тепер на мене покладається надто багато людей. Я підвела свого батька. Не можу підвести ще й Дрейвіна та свою команду.
— Езмі, клянусь глибинами, я ніколи не допущу, щоб це сталося, —
почала Каліпсо, і те, що вона звернулася до неї на ім’я, принесло відчуття затишку
. — Мій страх перед велсінітом пов'язаний не лише з моїм життям. Ми з тобою — захисниц
і
й хранительк
и
моря. Якщо падемо ми обидві, Нейріса отруїть і спотворить його так само, як уже спотворила все інше.
Езміра заплуталася.
— Після всього, що ти бачила, як ти можеш вірити, що я гідна чи здатна бути захисницею моря?
— Немає нікого гіднішого за тебе, Езміро Блеквуд, —
відповіла Каліпсо.
— І я зроблю все, що в моїх силах, щоб Нейріса була переможена. Я віддам тобі все, що маю, перш ніж дозволити тобі загинути.
Езміра нахмурила брови.
— Що ти маєш на увазі
…
Легкий шелест за спиною вирвав Езміру з круговерті думок. Вона повільно обернулася, і серце стиснулося, коли вона побачила, як Дрейвін розплющив очі й почав кліпати в тьмяному світлі морських вогнів.
— Дике Полум'я? — Його голос був тихішим, ніж вона коли-небудь чула.
— Кай, зачекай. Що ти мала на увазі? —
спробувала вона ще раз, але відповіді не отримала. Вона презирливо скривилася в думках.
— Ми ще не закінчили цю розмову.
Езміра зістрибнула з підвіконня і перетнула кімнату. Вона обережно опустилася на край ліжка, і його погляд одразу ж зустрівся з її.
Він повільно моргнув.
— Що сталося? Це спрацювало?
Езміра посміхнулася втомленою посмішкою, присунувшись ближче до краю ліжка.
— Ага. Дженлі вдалося витягнути уламок, а твоя кров зняла прокляття.
Вона замовкла, коли його очі спалахнули, а постава розслабилася — вона могла лише припустити, що це було полегшення.