Страница 149 из 201
— Після цього ти знепритомнів, — продовжила вона. — Я тебе обмила, а потім вони допомогли мені принести тебе сюди, щоб ти міг відпочити. Дженлі виділила нам окрему кімнатку. Гадаю, ми на самому верху.
Дрейвін кліпнув очима, і його риси пом’якшилися від справжнього здивування.
— Хочеш сказати, що ти вимила мене, міс Блеквуд? — Він посміхнувся їй.
Езміра знизала плечима, засунувши пасмо волосся за вухо.
— Звичайно, що вимила. Я ж не монстр.
Її слова зависли між ними, але її пульс пришвидшився, коли її охопили сумніви. У глибині душі вона знала, що правда набагато темніша й заплутаніша у століттях прихованих зрад. І ця правда полягала в тому, що вона
була
монстром — монстром з глибин.
Минула тиха пауза, перш ніж він посміхнувся їй.
— Я намагався сказати тобі це вже кілька місяців, Дике Полум'я.
Її щоки запалали, і вона не змогла стримати посмішки, що з’явилася на її обличчі.
— Але поглянь на себе… ти хоч раз поводишся мило. — Він підморгнув.
Езміра засміялася.
— Не звикай до цього.
— Ось вона. — З його вуст вирвався тихий сміх, і її серце забилося швидше.
Його погляд блукав по кімнаті.
— Як довго я був непритомний?
— Кілька годин, плюс-мінус.
Дрейвін ліниво потягнувся, і від цього руху ковдра зісковзнула з його плеча, прослизнувши по його оголених грудях. Його шкіра, зіпсована лише ледь помітними шрамами, відбивала м’яке місячне світло, що проникало крізь вікно.
Він поклав руку за голову, відкинувшись на подушки.
Езміра загубилася в думках, помітивши, що її погляд притягує повільне підняття й опускання його грудей, а також те, як його м’язи напружуються під гладенькою шкірою. Вона намагалася зосередитися, справді, намагалася. Але зараз у ньому було щось таке... Щось, що невідворотно притягувало її. Тепло розлилося між її стегнами, і вона впилася зубами в нижню губу, сидячи тут і дивлячись на нього.
Дрейвін помітив, як її погляд затримався на ньому, і на її щоках розквітнув ледь помітний рум’янець. Його губи повільно вигнулися в усмішці — повній розуміння. Він не відводив від неї очей.
Зробивши вдих, він ворухнувся, нарешті порушивши тишу.
— Я мав на увазі кожне слово, яке сказав тієї ночі на кораблі.
Вона нахилила голову.
— Що ти маєш на увазі?
— Що це твій вибір. Нічий інший. Єдина людина, яка може вирішувати, яким буде твій шлях, — це ти.
Він замовк, дивлячись їй в очі.
— Я кохаю тебе за те, ким ти є. Не за те, ким народилася. Не за силу, якою володієш. А за тебе. За жінку, яка пережила бурі, яких я навіть уявити не можу, і яка кохає з безстрашною відданістю. І жодні боги, прокляття чи королівства не стануть між нами.
Езміру наповнило тепло. Кохання Дрейвіна було настільки сильним і непохитним, що мало б її пригнітити, але щоразу, коли чоловік дивився їй в очі, вона лише прагнула ще більше зануритися в нього.
Вона хотіла потонути в
ньому
.
Дрейвін сів поруч із нею й ухопив її за руку, його мозолі шорстко торкалися її долоні, коли він притиснув своє чоло до її.
— Якби мені довелося пройти через усе це знову, я б пройшов. Бо кожна секунда тих мук була того варта, якщо це означало знайти тебе. У цьому житті чи в наступному, я б витримав усе. Без вагань.
Її погляд бігав між його очима, але вона не могла вимовити ні слова.
— Фенікс — ніщо без свого полум'я. А ти, Езміро, — моє...
Полум'я
. Вона знала, що це слово не було вимовлено вголос, але все одно його почула. Чи тому він дав їй це прізвисько так давно?
Не в змозі більше стримуватися, Езміра подолала невелику відстань між ними, м’яко притиснувши свої губи до його. Його руки піднялися, щоб ніжно обійняти її обличчя, великі пальці торкалися її щік. Поцілунок був солодким, майже ніжним, наче перший дотик сонячного світла після довгої, холодної ночі.
Це було не так, як раніше. Нічого спільного з тим палким, відчайдушним шаленством, у якому вони губили одне одного, підкоряючись самій лише пристрасті. Це було щось глибше — завоювання, з’єднання двох понівечених сердець і душ.
Це була обіцянка ніколи не відпускати одне одного.
Але під цим ніжним початком прокидалася глибша жага, що зростала з кожним подихом і кожним дотиком їхніх губ.
Її руки знайшли шлях до його грудей, відчуваючи рівний ритм його серця під долонями. Його пальці заплуталися в її волоссі, притягуючи її до себе і відповідаючи на її пристрасть своєю.
Світ звузився, поки не залишилося нічого, крім них двох, і їхньої любові, достатньо сильної, щоб кинути виклик богам.
Його руки зісковзнули з її обличчя, пробігли по шиї й міцно впилися в її плечі, притягуючи до себе, коли поцілунок поглибився. Ніжний тиск його губ став більш наполегливим, їхні язики торкалися одне одного з жагою, що розпалила в ній щось дике.
Езміра обійняла його за шию, пальці пробігали по його волоссю, а кожен нерв її тіла прокидався від тепла його дотику. Зовнішній світ повністю зник. Залишилася лише м’якість його шкіри, п’янке тепло його подиху, що змішувалося з її, і рівний ритм їхніх сердець, що билися в унісон.
Його руки спустилися нижче, повільно й шанобливо ковзаючи по її боках. Коли його пальці знайшли край її сорочки, він зняв її через голову з ніжністю, що суперечила голоду в його очах. Кожен сантиметр щойно оголеної шкіри зустрічав тепло його долонь, легке ковзання кінчиків пальців, ніби він запам’ятовував її тіло.
Вона затамувала подих від того, як він дивився на неї зараз, ніби вона була чимось священним. Чимось, що він
обожнював
. Під час цього руху ковдра ще більше зісковзнула з його тіла, і тепло його оголених грудей зустрілося з її в пориві, що повністю викрало її думки.
— Дике Полум'я, — Дрейвін прошепотів її ім’я, наче обіцянку, на її губах, перш ніж поцілувати знову, цього разу глибше.
Його руки міцніше обхопили її талію, піднімаючи вгору, а з його грудей пролунало глибоке гарчання. Вона випустила задиханий сміх, що перейшов у зітхання.
Світ ніби закрутився, коли Дрейвін опустив її на матрац, а його тіло повільно й умисно опустилося слідом за нею. Його губи пробігли від її рота до щелепи, потім нижче, торкаючись чутливого вигину її шиї. Він затримався там, відчуваючи швидкий пульс, що бився під її шкірою, перш ніж його рот продовжив спускатися вниз.
Думки Езміри розбіглися, а будь-який натяк на самовладання розчинився під його дотиком. Кожен поцілунок на її шкіру ніби проникав прямо в її душу, торкаючись чогось глибокого й первісного.