Страница 143 из 201
— Ну, це й не твоя провина. Вона нас усіх обдурила. Я просто не можу повірити, що це наша реальність.
— Зараз нам потрібно зосередитися на тому, що ми не маємо способу зняти прокляття, — нарешті сказав Джак, і всі знесилено опустили плечі.
— У тебе випадково не знайдеться під рукою крові іншого бога? — запитала Дженлі.
Усі в кімнаті одночасно застогнали.
— Ти серйозно
?
— випалив Джак.
— Що?
— Що це взагалі за питання, Дженлі?!
— Ну, ніколи не знаєш, що люди тримають у кишенях, Джаку!
Езміра гірко розсміялася і повільно опустилася на підлогу. Вона підтягнула коліна до грудей, поклала на них підборіддя і обійняла гомілки руками.
— Нам кінець, — пробурмотіла вона, здувши пасмо волосся з обличчя. — Абсолютний кінець.
Безпорадність гризла Дрейвіна, коли він дивився, як вона замикається в собі.
Але раптом обличчя Езміри засвітилося, наче іскра, що спалахнула, вона випрямилася й широко розплющила очі, дивлячись на Дрейвіна.
Він кліпнув очима, нахиливши голову набік.
— Що?
Усі інші повернулися до неї, здивовані, спостерігаючи, як на її обличчі вперше з моменту її порятунку розквітло ледь помітне тепло.
— Не безпосередньо, — повільно сказала вона, підводячись на ноги. — Але… у нас, можливо, є вихід.
— Для чого? — запитав Джак.
— Для крові бога, — відповіла Езміра, не відриваючи погляду від Дрейвіна.
Очі Дрейвіна спалахнули.
— Тому що моя сила...
— Походить безпосередньо від Айри, — закінчила вона за нього, кивнувши.
Джак дивився то на одного, то на іншого.
— Зачекайте, зачекайте. Ви маєте на увазі
його
кров?
— Це не чиста кров бога, — зізналася Езміра.
— Але вона може бути досить близькою до неї, — втрутилася Дженлі. — Це ризиковано, але це все, що ми маємо. Якщо те, що ти кажеш, правда.
Дрейвін відчув на собі погляд Езміри. Той спалах раптової надії в її очах вирвав повітря з його легенів.
Він поглянув на свої руки, повільно розгинаючи їх. Його сила походила безпосередньо від самого Айри. Сила Бога Люті та Війни текла в його жилах з самого дитинства, і це був проклятий дар, якого він ніколи не просив і не хотів. Він провів своє життя, ненавидячи це, це божественне тавро, яке відокремлювало його від решти світу. Воно коштувало йому більше, ніж коли-небудь давало.
Доки не з’явилася вона.
Адже без цього Дрейвін та Езміра ніколи б не зустрілися. Без цього він ніколи б не дізнався, як вона сміється, або як її погляд пронизує його, наче місячне світло на відкритій воді. Без цього він ніколи б не закохався.
А тепер це, можливо, єдине, що може її врятувати.
— Ти не мусиш цього робити, — вигукнула Езміра. — Ми можемо пошукати інший вихід.
Дрейвін навіть не міг повірити, що вона пропонує таке.
— Ні. — Він підійшов ближче. — Ти знаєш, що я зроблю для тебе все. І це не виняток.
Дрейвін миттю зайняв би її місце, якби доля дозволила, але якщо він не міг цього зробити, то зробив би наступне найкраще.
Він проллє кров за неї.