Страница 142 из 201
— Якщо ми занадто довго чекатимемо, це вже не матиме значення. Воно вкорениться, якщо ще не вкоренилося. — Дженлі обернулася, зі стогоном перетягнувши важкий дерев’яний стіл до центру кімнати. — Чим довше воно залишається в ній, тим більше зливається з її тілом. І навіть тоді, я не думаю, що цього буде достатньо.
Езміра не рухалася. Вона просто дивилася на стіл, прикусивши нижню губу.
Щось не так.
Дрейвін підійшов до неї, інстинктивно поклавши руку їй на поперек, трохи нижче проклятих знаків.
— Що таке?
— Дженлі права, — тихо промовила вона. — Я не знаю, чи щось із того, що ти зробиш, спрацює.
У кімнаті запала тиша.
— Що ти маєш на увазі? — обережно запитав Джак, зсунувши брови.
Езміра різко вдихнула, поглядом перебігаючи від одного до іншого.
— Є дещо, про що я вам не розповіла. Чесно кажучи, я просто сподівалася, що якщо я це ігноруватиму, то все минеться. Але, здається, я лише відтягувала неминуче.
Її погляд зупинився на Дрейвіні, і в його нутрі закрутилося від страху. Він
знав,
що вона щось від нього приховувала.
Вона ковтнула слину.
— Коли я втекла з Лефайріну після того, як Дрейвін допоміг мені втекти, я не вижила сама. Велсініт міг тоді вбити мене. Або перетворити на те, чим я зараз стаю.
Вона вказала на себе.
— Езміро, припини. — Ці слова вирвалися з Дрейвіна шепотом.
Вона обернулася до нього, викрививши губи.
— Припини? Припини що, Дреє?! Це реальність того, що відбувається. Я вмираю. Або моє тіло. Я це бачу. Я
знаю
, що ти це бачиш, і я вражена, що екіпаж мовчить з цього приводу. Це очевидно, як день, і ми не можемо далі вдавати, що це не те, що станеться.
Дрейвін застиг, його серце було готове вибухнути.
— Якщо ти не вірила, що тебе можна вилікувати, то навіщо ми тут, Езміро? — Він не зміг стримати різкості в голосі.
Її ніздрі роздулися, але за мить її погляд пом’якшав.
— На нас полює весь Раймелл. Мені треба було переправити вас усіх у безпечне місце, принаймні доти, доки ми не придумаємо кращого плану. А якщо ви двоє, — вона вказала на Дрейвіна та Джака, — вважали, що приїзд сюди може допомогти й мені, то я знала, що мушу погодитися на це.
Джак зробив крок уперед, у його очах було видно образу.
— Чому ти вважаєш, що це неможливо? Давай почнемо з цього.
Дрейвін дивився на Езміру, яка шукала, що сказати, і коли вона підняла тремтяче зап’ястя, його погляд впав на слід, про який вона відмовлялася говорити на кораблі.
— Мені вдалося витягнути кулі з ран, але я не знала, як вивести отруту. Коли я нарешті повернулася до Мейрініса, то знепритомніла. — Вона випустила тремтливий подих. — Я прокинулася в лікувальному крилі замку, і там були Серіна та Азеріан.
Погляд Дрейвіна метався між її обличчям і двома зміями на її зап’ясті.
— Що, в біса, вони з тобою зробили?
Вени на шиї Езміри напружилися, а очі стали скляними, ніби вона стримувала сльози. Але після довгої паузи вона знизала плечима, і той вираз жаху зник так само швидко, як і з’явився.
— Вони мене вилікували.
— Як? — запитав Дрейвін.
Фігова брехня, що вони її вилікували.
— Вони сказали мені, що єдиний спосіб вилікувати прокляття велсініту, коли воно потрапляє в кров, — це зняти саме прокляття або використати кров іншого бога.
— Так, це правильно, — втрутилася Дженлі.
Езміра ковтнула слину, відмовляючись дивитися Дрейвіну чи Джаку в очі, і це доводило його до сказу.
— Ну, нібито вони все це спробували. Але вони сказали, що до мого приїзду в Мейрініс рани вже загноїлися й були заражені занадто довго.
— Дике Полум’я… — голос Дрейвіна ледь перевершував шепіт.
Езміра знову підняла зап’ястя, показуючи двох змій, коли сонце та півмісяць відбивалися у світлі свічок.
— Азеріан зв’язав душу Каліпсо з душею Нейріси, щоб повернути нас.
У свідомості Дрейвіна запанувала пекуча тиша, а краєчки його зору потемніли, наче туди непомітно прокралися тіні його брата. Незнана йому раніше лють почала стрімко поглинати його.
Вираз обличчя Дженлі став суворим.
— Зв’язування душ? — повторила вона, а потім тихо свиснула. — Не хочу бути носієм ще гірших новин, але твоя сестра тобі збрехала.
— Я вже починала це розуміти, — зізналася Езміра. — Але я не була впевнена, яку роль це відіграло в моєму поверненні.
— І ти сказала, що не була добровільною учасницею? — додала Дженлі. — Душі не можна зв’язати без згоди. Інакше ти можеш лише віддати частину себе іншій людині або відмовитися від своєї магії. Ти впевнена, що вона не зробила нічого з цього? У будь-якому разі, крові бога мало б вистачити.
Езміра нахмурила брови, розтулила губи й знову поглянула на звиваючихся змій.
— Я, звісно, не погоджувалася на це, але її слова були чіткими. Душі богинь зв’язані.
— Серіна сказала саме
це
? Що це були душі
богинь
, а не твоя? — запитав Дрейвін.
Вона кивнула у відповідь.
— Коли це сталося, я припустила, що це означає, що всі чотири наші душі пов’язані, але чим більше часу я провела з Каліпсо, тим більше я усвідомлювала, наскільки ми насправді відокремлені. Можливо, вона навмисно пов’язала лише їхні душі.
А коли королівство буде відновлено, Езміра мені не знадобиться. З її силами під моїм контролем моря будуть підкорятися моїй волі, а Каліпсо стане лише спогадом.
Кров Дрейвіна, розпалена вогнем, застигла, коли останні слова, які Серіна сказала йому, раптово повернулися до нього.
— Езміро, чому ти втекла з Мейрінісу? — запитав Дрейвін, його погляд залишався віддаленим, коли він перебирав у пам’яті їхні спогади про затонуле королівство.
Вона ковтнула слину.
— Я втекла від Серіни.
— Чому?
Вона поглянула на них трьох, які дивилися на неї з широко розкритими очима.
— Це дуже довга історія, але якщо коротко, я запитала Покрову Видінь, чому того дня Сайріс був у вежі. І вона показала мені
все
. Що насправді сталося і чому нас вбили. З того, що я зрозуміла, Нейріса хотіла вбити Каліпсо і забрати її силу.
Її погляд повільно повернувся до мітки.
— І я думаю, що знаю, як вони планували це зробити. Те, що я повернулася поранена, дало їй шанс. — Вона схилила голову, ніби соромлячись. — Я думаю, їй вдалося змусити мене погодитися на зв’язок душ.
Дрейвін підбіг до неї й притиснув її до себе.
— Це не твоя провина.
Вона притулилася до нього.