Страница 138 из 201
— Нам потрібна твоя допомога, Дженлі, — нарешті сказав Джак.
Вона обернулася, розкинувши руки, ніби представляючи себе.
— Ну, ви мене знайшли. Вам пощастило.
Рен пробурмотів до екіпажу, похитавши головою.
— Казав же, що вона божевільна.
— О, заткнися, оленячий хлопчику, — перервала його Дженлі. Вона знову повернулася до Джака. — Чесно кажучи, а ти мусив його приводити?
Рен пробурмотів у відповідь щось, що Езміра не захотіла розшифровувати. Якщо чесно, її надто розвеселило все, що розгорталося перед її очима.
— Я тут, щоб попросити про послугу, Дженлі, — зізнався Джак. — Ти мені винна, і знаєш, що я б не ризикнув повернутися сюди, якби це не було важливо.
Її зелені очі пом’якшали, коли вона дивилася на свого кузена, ніби не знаючи, що сказати.
— Чорт.
Тоді Езміра зробила крок уперед.
— Я капітан Езміра Блеквуд, і Джак дав нам зрозуміти, що ти володієш знаннями про богів.
— Тсс! — Дженлі почала розгублено озиратися на всі боки, а її постава з кожною секундою ставала все напруженішою. — Не тут. Занадто багато вух.
Екіпаж озирнувся, здивований, адже вони були єдиними людьми в радіусі, мабуть, кількох кілометрів.
— Занадто багато коренів, — прошепотіла Дженлі, кинувши їй знаючий погляд, ніби Езміра могла зрозуміти, про що вона. — Йдіть за мною.
І з цими словами Дженлі помчала вперед у сутінки, не чекаючи, чи вони підуть за нею.
— Боги, допоможіть нам, — пробурмотів Рен.
І вся команда рушила слідом за божевільною жінкою в ліс, що вже чекав на них.