Страница 137 из 201
Чим далі вони просувалися, тим вужчою ставала стежка. Милю за милею її поглинав густий туман, доки команда вже не бачила далі ніж на кілька кроків попереду. Кожен крок хлюпав по вологій землі, а напруга серед екіпажу зростала з кожною секундою.
А потім — клац.
Усі завмерли на півкроку, широко розплющивши очі.
— Е-е… що це було…
Не встиг Рен закінчити, як під його черевиком спрацював прихований механізм, викликавши серію клацань у підліску. З землі вистрілила сітка, сплетена з лози та кісток, обмоталася навколо його ніг і з такою силою підкинула його в повітря, що він видав приглушений крик.
О, чорт.
Екіпаж похитнувся назад, піднявши зброю, шукаючи джерело звуку.
Але тоді ліс вибухнув.
Спрацьована пастка запустила ланцюгову реакцію. Десь угорі з тріском зламалася суха гілка, і в ту ж мить згори рвонули загострені кілки, підвішені на ліанах. Вони зі свистом пронеслися над головами, змусивши всіх миттєво пригнутися.
— Обережно! — закричала Езміра.
— Чорт! — вилаявся Рівен, коли петля зненацька обвила його щиколотку й рвучко смикнула вгору. В одну мить його відірвало від землі, і він повис догори дриґом.
Команда миттєво поринула в хаос, всі спотикалися один об одного, намагаючись уникнути пасток.
У долоні Дрейвіна спалахнув вогонь, яскраво виблискуючи у тьмяному світлі болота. Туман засичав, відступаючи від язиків полум'я. Одним точним рухом Дрейвін спрямував угору потік вогню. Полум'я миттєво перепалило ліани, що тримали Рена. Сітка розірвалася, і він зі стогоном впав у багнюку.
Ліани вихоплювали мечі просто з рук, а тоді миттєво обвивали зап'ястя, затягувалися ще тугіше й безжально здіймали людей у повітря. Серед них опинилася й Езміра.
Вони вирвалися із заростей, обплутуючи її ноги, руки, талію. Вона закричала, коли вони підтягнули її вгору, і світ перевернувся догори дриґом. Вона випустила крик болю від раптових рухів, а нудота підступила до горла. А потім її кінцівки були затиснуті, щільно обмотані, наче кокон.
Що за хрінь.
З решти їхньої команди пролунав хор здивованих криків, коли навколо них спрацювали ще пастки. Езміра звивалася, намагаючись вирватися, але чим більше вона боролася, тим міцніше вони стискалися. І чим сильніше вони стискалися, тим нестерпнішим ставав біль у її хребті.
— Чорт, як боляче, — пробурмотіла вона, продовжуючи намагатися вивільнитися.
—
Езміро
! — прогримів Дрейвін.
Вона побачила, як він мчить до неї, очі палають.
— Зніми її звідти! — ревів він на Джака, коли вогонь спалахнув у його руках.
Спрацювала ще одна пастка, обхопивши ногу Семвелла і тягнучи його до дерев. Дрейвін обернувся, і його полум’я спалило лозу наскрізь, перш ніж вона встигла підняти його друга з землі.
Але на кожну пастку, яку він знищував, з’являлися ще дві.
І тоді, серед усього цього, повітрям пролунав маніакальний сміх. Він котився навколо них, наче музика, відбиваючись від дерева до дерева. Усі одразу замовкли й завмерли.
— Оооо, — заспівав жіночий голос, сповнений розваги, — що ж ми
тут
маємо?
Езміра залишалася догори дриґом поруч із кількома іншими, що висіли на ліанах. Повільно обертаючись, вона оглядала дерева, але голос лунав звідусіль одночасно.
І тоді вона її побачила.
Сидячи на високій гілці, наче дика тварина, жінка розслаблено висіла, висунувши одну ногу, а ліана ліниво обвивала її зап’ястя. Вона дивилася на них зверху вниз, її яскраво-зелені очі блищали, наче у хижака, а світло-каштанове волосся зливалося з корою навколишнього лісу.
— Ну-ну, — муркотіла вона, нахилившись уперед на гілці, — подивіться, кого болото притягнуло сюди.
Перш ніж хтось устиг відповісти, вона змінила положення. Легко зачепилася колінами за гілку й перевернулася догори дриґом. Її волосся водоспадом звисло до землі.
Вона подарувала їм широку, лукаву усмішку, перш ніж повністю відпустити гілку.
Екіпаж ахнув, коли вона впала, перевернувшись у повітрі, а потім м'яко приземлилася на землю в ідеальній позі. Туман закружляв навколо неї, коли вона підвелася.
Джак застогнав, стискаючи перенісся.
— Дженлі. Опусти їх.
Дженлі нахилила голову, її вираз обличчя змінився з хижого на заінтригований.
— Уф. Ти завжди такий серйозний, кузене. Ти ніколи не даєш мені розважитися. — Останні слова закінчилися скигленням.
О, я знала, що вона мені сподобається
, — подумала Езміра, борючись із ліанами. Просто їй не подобалося бути жертвою її хаосу.
З драматичним зітханням Дженлі клацнула пальцями, і лози відпустили її.
Серце Езміри завмерло, коли її тіло каменем полетіло вниз із дерев. Із горла мимоволі вирвався придушений вереск, поки вона стрімко падала до землі. Та саме в ту мить, коли вона вже приготувалася до неминучого удару, сильні руки вихопилися їй назустріч і в останню мить підхопили її.
Вона жорстко приземлилася на груди Дрейвіна, і сила удару вирвала з них обох стогін, коли він прийняв на себе основний удар, перш ніж вирівняти їх.
— Я тебе тримаю, Дике Полум’я, — прошепотів він їй на вухо.
Вона здивовано кліпнула очима, дивлячись на нього.
Решта команди теж один за одним попадала додолу, з глухими ударами та приглушеними стогонами. За мить усі вже лежали розкидані в багнюці, невдоволено бурмочучи й лаючись собі під ніс.
Езміра посміхнулася йому, обіймаючи його за шию.
— Схоже, їх ти не збирався ловити. — Вона підборіддям вказала на їхніх людей.
Дрейвін хмикнув, ставлячи її ноги на землю і шльопаючи її по дупі. Вона не змогла стримати тихого писку, що вирвався з її вуст.
Джак підійшов до Дженлі, вказуючи на команду, яка піднімалася на ноги.
— Це
весело
?
Дженлі знизала плечима.
— Для мене.
Вона почала обходити їх навколо, її босі ноги не видавали жодного звуку на мокрій землі. Її погляд зупинився на Дрейвіні, у якого тепер з кінчиків пальців виривалися маленькі язички полум’я, і вона прийняла оборонну позу.
— Бачу, ти подружився з Феніксом, Джаку.
Дрейвін грізно поглянув на неї, ніби хотів спалити її.
— Ти знаєш, хто я, просидівши всі ці роки у своїй маленькій схованці?
Дженлі обернула руку, вказуючи на дерева.
— Лози шепочуть про все. — Її очі блищали небезпечною допитливістю, коли вони зупинилися на Езмірі. — А хто ти така?
Дрейвін миттю зробив крок уперед.
— Це тобі ще належить з'ясувати.
— Цікаво. — Вона підняла брову.