Страница 136 из 201
Дрейвін зробив крок ближче, його голос знизився настільки, щоб набути небезпечного відтінку.
— Не створюй проблем, Дике Полум’я.
— Але ж це половина всього задоволення.
— Боги, ви двоє, — сказав Джак, похитавши головою й тихо посміхнувшись, перш ніж повернутися до екіпажу. — Завантажуйте шлюпки. Легкі рюкзаки, тільки те, що зможете нести. Зброю приготувати!
Езміра озирнулася на Дрейвіна. У його очах блищала іскра, коли він дивився на неї, але та ледь помітна посмішка, що піднімала його губи, повільно зникала.
З її вуст вирвався тихий стогін. Прослідкувавши за його поглядом, вона опустила очі на власні руки і побачила, що вони бліднуть і стають попелястими, ніби в’януть. Плоть ставала дедалі тоншою, западала всередину, і крізь неї дедалі чіткіше проступали гострі обриси кісток там, де ще мить тому були м'язи.
Дрейвін з жахом розширив очі й нерухомо завмер.
— Я…
— Ні. — Його голос був різким, майже відчайдушним, коли він перервав її. Він зняв плащ і накинув його їй на плечі.
Прикрив її
.
— Вони не можуть бачити мене такою, — прошепотіла вона, кивнувши в бік своєї команди. Її люди навіть не знали справжньої причини, чому вони тут, думаючи, що їм просто потрібно знайти приховане місце, щоб скласти план.
— Я знаю, кохана. — Дрейвін простягнув руку й засунув пасмо волосся їй за вухо. — Нам треба поспішати.
Вона ніколи не чула, щоб він звучав так налякано.
Не встигла Езміра заперечити, як його рука міцно обхопила її за спину, направляючи до шлюпок. Той образ її грайливого, жартівливого чоловіка, який щойно промайнув перед її очима, вже зник, поступившись місцем людині, охопленій страхом.
Вона спустилася по мотузковій драбині, а Дрейвін пішов за нею. Коли її ноги торкнулися шлюпки, він уже був там і залазив слідом за нею. Він не говорив, навіть не подивився на неї відразу. Він просто сів поруч із нею, обережно обхопивши її коліно рукою.
Екіпаж веслував у тиші, і єдиним ритмом був звук весел, що розрізали болотну воду.
Езміра краєм ока поглянула на нього, на те, як його погляд був прикутий до лінії дерев, що виринали попереду, а вираз обличчя був нерухомий, наче витесаний з каменю. Емоції, що вирували в ньому, були відчутні, і хоча він не промовив ані слова, його мовчання говорило голосніше за все інше.
Дрейвін був наляканий.
Не мало значення, наскільки позитивною вона намагалася здаватися, як змушувала себе триматися рівно і носити маску сили. І не мало значення, скільки разів вона посміхалася крізь біль, або як часто стримувала крик, коли спина пульсувала від прокляття під шкірою.
Бо Дрейвін бачив все наскрізь, як і завжди. Його було неможливо обдурити, коли справа стосувалася Езміри. І тепер, попри її зусилля, правда починала просочуватися крізь тріщини, які вона не могла втримати.
— Що ми будемо робити, якщо це не спрацює, Кай?
Відповіді не було.
Езміра зціпила зуби, змушуючи себе дивитися прямо вперед, поки корпус човна розсікав болотисті мілини.
Саме море змінило колір з глибокого синього на чорно-зелений, настільки темний, що поглинув відблиски дерев. Туман опустився низько, огортаючи човен, ніби вітаючи їх. А може, навіть
попереджаючи їх
.
Шлюпка зі скреготом уперлася в багнистий берег, і вони один за одним вилізли. Кожен крок супроводжувався тихим хлюпанням мулу, а туман прилипав до їхнього одягу, наче друга шкіра.
Дрейвін пішов попереду, тримаючи в руці кулю полум’я, і оглядав лінію дерев. Езміра та Джак йшли слідом, а решта екіпажу розійшлася, утворивши обережну формацію.
Коли вони увійшли в ліс, дерева оточили їх з усіх боків, їхні стовбури були вузлуватими, а коріння звивалося над землею. Крони були настільки густими, що крізь них пробивалися лише уламки сірого світла.
— Дженлі ховається тут, бо ніхто не наважується йти за нею, — зізнався Джак.
— Цікаво, чому ж. — Езміра не змогла стримати сарказму.
— Террана добре охороняє свої таємниці, а цього болота… — він озирнувся, — зазвичай достатньо, щоб відлякати допитливих. Та більшість тих, хто все ж наважується сюди зайти, вже ніколи не повертаються.
Рен тихо хмикнув, хоча це прозвучало скоріше як нервовий сміх.
— А може, вона вибрала це місце, бо вона, блядь,
божевільна
, друже.
Езміра підняла брову й повернулася до перевертня-оленя.
— Ти знаєш Дженлі?
— На жаль, — зітхнув він.
— Це ніколи не заважало тобі намагатися її трахнути, коли ми ховали її всі ці роки, — пробурмотів Джак, кинувши на нього гострий погляд.
Рен роззявив рота, а Езміра пирхнула.
— Ну-ну-ну, правда випливає назовні.
— Те, що вона красива, ще не означає, що ця жінка не божевільна, — заперечив Рен.
— Не критикуй, поки не спробуєш, — втрутився Дрейвін, що йшов попереду, озирнувшись на них через плече. Він знизав плечима. — Це робить життя цікавішим.
Езміра розсміялася, штовхнувши камінцем у задню частину його чобіт.
— Заради Вілейма, чи можемо ми перестати так говорити про мою кузину? — буркнув Джак.
— Це ти почав! — крикнув Рен.
Рівен штовхнув його ліктем.
— Може, я спробую з нею пофліртувати.
— Звісно! — Рен штовхнув його, аж той спіткнувся об дерево.
Екіпаж знову замовк, просуваючись углиб лісу. Дивні звуки лунали лісом, наче тихе квакання, тріпотіння невидимих крил і віддалений плескіт чогось, що рухалося у воді.
Езміра раптово зупинилася, з її грудей вирвався зойк, коли вона побачила щось у деревах. Вона інстинктивно закликала свою силу, але та не відгукнулася, і вона випустила шиплячий звук.
Цицьки, як вже це набридло.
Між деревами спалахнули очі. Вони ледь помітно світилися в напівтемряві й миготіли поміж стовбурами, невідривно стежачи за ними. Спершу Езміра вирішила, що це лише гра сутінків у похмурому лісі, але коли вони рушили далі, очі попливли слідом, повільно кліпаючи. Команда занепокоєно загомоніла собі під ніс, а пальці ще міцніше стиснули руків'я зброї — напруга дедалі сильніше діяла всім на нерви.
— Що це, в біса, таке? — прошепотів Рівен.
Рука Джака зависла біля меча, але він не витягнув його.
— Не звертай на них уваги. Вони будуть дивитися, доки ми не зійдемо зі стежки.
— Якої стежки? — пробурмотів Семвелл.
Езміра поглянула вниз, і справді, між деревами звивалася ледь помітна стежка з темнішої землі, ніби її проклало щось древнє.
— Просто йдіть далі, — наказав Джак, наздоганяючи Дрейвіна. — І не зводьте очей зі стежки.