Страница 127 из 201
Глава 56
РОЗДІЛ 45
ЕЗМІРА
Небо поволі тануло, розливаючись відтінками трояндового й індиго. Останні промені сонця ковзали по обрію, поки «Валор» розтинав хвилі. Майже весь день Езміра простояла на носі корабля, вдивляючись у безкраї води.
Тихо наблизилися кроки, і Джак став поруч із нею. Він схрестив руки на грудях, а його погляд слідував за тим самим напрямком, що й її. Довгий час вони мовчали, слухаючи лише скрип корабля та гуркіт хвиль.
— Схоже, ти намагаєшся щось там знайти, — сказав він нарешті.
— Можливо. Просто я вже не знаю, що саме.
Він видихнув.
— Ти пройшла через пекло, капітане. Будь-хто почувався б розгубленим.
Вона коротко і без гумору засміялася.
— Я завжди знала, де моє місце. Просто була занадто впертою, щоб це побачити, а тепер уже запізно. — Її пальці стиснулися на поручні. — Раніше мені здавалося, що я не знаю, хто я, бо не знала, звідки походжу. А тепер... я не знаю, ким є без цього. Без своєї сили.
— З силою чи без неї, ти все одно залишаєшся собою. Це небезпечніше, ніж ти думаєш. — Джак підморгнув. — Насправді, ти досі дуже лякаюча.
Моя улюблена страшна морська леді.
Езміра згадала слова Рена з їхньої останньої ночі на борту «Нічного Привида», і тихо посміхнулася.
— Ага, можливо, ти правий, Джакі.
Він змінив положення, його плече зачепило її, коли навколо них завивав вітер.
— Що з тобою сталося після обвалу? — запитав він. — Я чув про це від Фенікса, але хочу почути твою версію. Хочу почути це від тебе.
Вона не відривала погляду від горизонту, стиснувши щелепи.
— Ну, як ти можеш припустити… ми знайшли Мейрініс. — З її вуст вирвався безжиттєвий сміх. — Виявляється, у мене також є родина.
— Якщо вони не збираються замінити нас, то, гадаю, я готовий це пережити, — пожартував він.
— Ніколи, — видихнула вона, хитаючи головою. — У мене є близнючка, і її звати Серіна. Вона править королівством з самого дитинства. Її виховали жителі Мейрініса та її радник Азеріан.
Золоті очі Джака спалахнули.
— Це той здоровенний потворний виродок, який ними командував?
Азеріан був там
? Цицьки, їй справді пощастило, що її команда прибула саме вчасно.
— Ага. Це, мабуть, був він. — Вона зітхнула.
Обоє розвернулися до палуби, сперлися ліктями на поручень і відхилилися назад.
— Це дуже довга історія, але… Серіна й Азеріан — дуже погані люди. Жахливі, егоїстичні істоти. Навіть гірші за нас. — Її погляд повільно ковзнув до Дрейвіна, що стояв на палубі внизу, його силует вимальовувався на тлі призахідного сонця. — Все, на чому я могла зосередитися, — це нарешті знайти когось, схожого на мене. Хто б розумів, як це — мати таку силу і відчувати самотність, що з нею пов’язана. Я довірилася їм, коли не слід було цього робити, і це коштувало мені всього.
Джак простежив за її поглядом і зупинився на Дрейвіні.
— Можливо, не…
усього
.
Езміра повернулася до нього, схиливши голову в здивуванні.
— Вибач, що?
Він кинув на неї розуміючий погляд, куточок його рота піднявся в посмішці.
— Ти не втратила все. Поки ми ще тут. — Він ледь помітно кивнув підборіддям у бік Дрейвіна.
Вона здивовано кліпнула очима. Джак
зневажав
Дрейвіна, проклинаючи саме його існування. Він навіть робив усе, що міг, аби перетворити життя того чоловіка на пекло, поки той був ув’язнений на борту їхнього корабля.
Вона розтулила губи.
— Що ти хочеш сказати?
— Я кажу, — почав він, знизивши голос, — що, можливо, настав час тобі довіритися тому, хто боровся за тебе, навіть коли ти цього не хотіла.
Ці слова лише поглибили її розгубленість. Вона підняла брову.
— Ти кажеш мені довіряти йому?
Ти
кажеш
мені
довіряти Дрейвіну Роу?
Це не могло бути правдою. Можливо, це все сон, і вона досі зачинена в камері десь.
— Ага. Саме так. — Він схрестив руки, не відводячи погляду від неї. — Я теж не можу в це повірити. Але, чорт забирай, Езмі, цей чоловік
горить
від кохання до тебе. Я бачив це на власні очі. Усі, хто стояв на його шляху до тебе, перетворилися на попіл.
Вона затамувала подих, повільно повертаючи погляд на Дрейвіна, який почав розмовляти з Семвеллом і Томмі.
— Цей покидьок повністю виправдовує своє прізвисько, тут нічого не скажеш, — сказав він зі сміхом, і це змусило її посміхнутися. — І нехай боги мені допоможуть, бо я ненавиджу це визнавати... але він тобі не ворог. І нам теж не ворог. Він пішов проти власного королівства. Проти рідного брата. Навіть убивав своїх людей. І все це — заради тебе.
Те, що саме Джак — з усіх людей — сказав їй це, вразило її більше за все інше.
Вона випустила зневірений сміх, похитавши головою.
— Хто ти такий і що ти зробив з моїм другом?
— Не звикай до того, що я це кажу. — Він посміхнувся, штовхнувши її ліктем. — Я не хотів його любити і боровся з цим на кожному кроці. Але його відданість тобі стала незаперечною.
Відданість
. Саме через це слово вона й повірила, що в Мейрінісі він її зрадив. Але Дрейвін був вірним їй весь цей час.
Джак поглянув на неї, і його обличчя пом'якшало так, як вона бачила вкрай рідко.
— А його кохання до тебе? — Він злегка знизав плечима. — Світи згорять, перш ніж він дозволить, щоб з тобою знову щось сталося.
Ці слова залишили її без подиху. Вона дивилася на Дрейвіна, а її думки заплутувалися так, що вона навіть не могла почати їх розплутувати.
— І за це, — продовжив він, — Фенікс має
мою
відданість.
Перш ніж Езміра встигла хоч щось відповісти, Джак обережно взяв її за руку й торкнувся губами її кісточок пальців. Легко кивнувши, її перший помічник розвернувся й пішов, залишивши її дивитися йому вслід у приголомшеній тиші.