Страница 122 из 201
Дрейвін ніколи більше не відпустить своє Дике Полум’я. Йому було байдуже, скільки часу знадобиться, щоб вона знову йому довірилася, якщо взагалі колись це відбудеться. Фенікс чекатиме на свою сирену, бо вона того варта —
вона
його
.
Азеріан прийшов, щоб забрати її. Щоб зробити з нею те, про що лише богам відомо. Одне було певним:
щось її налякало
. Щось змусило її втекти з Мейрініса і повірити Дрейвіну. І він ніколи більше не дозволить цим
справжнім
монстрам світу наблизитися до неї.
Лють Дрейвіна палала сильним і агресивним вогнем. Щоразу, коли його клинок стикався зі списом, його полум’я спалахувало яскравіше, лизало склепінчасту стелю, а спека посилювалася, змушуючи солдатів, що стояли поруч, прикривати обличчя.
Та хоч як люто він бився заради неї… Азеріан, бляха, не горів. Він завжди припускав, що цей чоловік — щось інше, що та моторошність, яку випромінювала його присутність, означала, що в його тілі мешкає якась істота. І це було підтвердженням для Дрейвіна.
Будь-хто інший розплавився б або згорів під силою Фенікса.
Навколо них розгоралася битва. Воїни жбурляли списи, прошиваючи ельфійських солдатів, які з криками падали на підлогу. У відповідь ельфи випускали град стріл, що пробивали обладунки воїнів Мейрінісу. Кров розтікалася по підлозі, фарбуючи камінь у багряне, а тіла падали там, де їх заставала смерть.
З ревом, що вирвався з самих глибин його грудей, полум'я рвонуло вгору руками Дрейвіна й повністю поглинуло меч, розжарившись до білого. Він кинувся вперед, і спис зіткнувся з його мечем у серії оглушливих ударів. Не можна було заперечувати, що Азеріан був вправним воїном, зважаючи на те, як він крутив свою зброю зі смертельною грацією.
Останній, нищівний удар Дрейвіна врізався в древко списа, і від удару Азеріан відлетів назад, пролетівши через всю кімнату. Він з огидним гучним стуком врізався у стіну, і від удару затріщав камінь. З його обладунків піднімалися клуби диму, коли він, оглушений, звалився на підлогу.
Дрейвін не втратив ні секунди: він розвернувся і помчав через кімнату до Атласа, а полум'я виривалося з його рук, коли він збивав з ніг усіх, хто траплявся на його шляху. Його брат був утягнутий у бій, безжально розправляючись з ворожими солдатами, але його оточили.
Без слів брати впали в ритм, тінь і вогонь спліталися в смертельний танець, знищуючи нападників пліч-о-пліч.
Це було все, чого вони обоє коли-небудь прагнули — битися пліч-о-пліч. Але він знав, що як тільки з Мейрінісом буде покінчено, Атлас одразу ж повернеться до того, що він задумав, і вони знову опиняться у суперечці. Це був найгірший кошмар Дрейвіна, який продовжував розгортатися перед його очима у жахливому повороті долі.
Тоді ворожий солдат кинувся на Атласа ззаду, високо піднявши меч. Серце Дрейвіна забилося, і він кинувся вперед, відбивши удар спалахом полум’я.
Атлас обернувся до нього і похмуро кивнув.
— Дякую, — вимовив він.
Дрейвін міцніше стиснув зброю, не відриваючи погляду від натовпу ворогів, що наближався.
— Ти захищав мене все наше життя, — промовив він між ударами. — Так само, як я завжди захищатиму тебе.
Серед брязкоту сталі та криків вмираючих людей ця коротка мить зависла між ними. Дрейвін був вдячний, що встиг їх сказати. Бо знав: цілком можливо, це востаннє його брат бачить у ньому союзника в цій війні, що тільки починалася.
Потім погляд Атласа повільно пом’якшав. Суворі риси його обличчя розгладилися, і там промайнула ледь помітна, невисловлена вдячність. Різко кивнувши, він зламав шию ще одному ворогу ударом тіней.
— Для мене честь знову битися з тобою, Дрейве.
Разом вони знову поринули у вир битви, але коли Дрейвін підвів погляд крізь туман диму й божевілля, його серце завмерло в грудях.
Ось вона.
Езміра стояла трохи далі за розбитими дверима тронної зали. І прорубувала собі шлях із замку.
Вона була вільна від ланцюгів, її волосся було розпатлане, одяг — подертий і закривавлений, але її постава була непохитною. У її руці блищав меч, який безжально зрізав кожного, хто наближався занадто близько, а потім вона вихопила пістоль з-за пояса. Постріл розрізав повітря, зваливши ще одного солдата на місці.
Езміра була лютою й неприборканою, і кожен удар її меча та кожне натискання на курок ставали заявою, що з нею краще не зв’язуватися. Навіть без використання магії вона була небезпечною.
Абсолютно смертельно небезпечною.
І, боги, як же він любив її за це.
Побачивши її, у його грудях щось спалахнуло, і, вигукнувши бойовий клич, він кинувся вперед, розсікаючи мечем солдатів, прокладаючи собі шлях до неї. Кожен удар був сповнений бажанням битися пліч-о-пліч зі своїм Диким Полум’ям.
Тіні його брата накинулися на ворогів поблизу, і Дрейвін ледь встиг усвідомити, що Атлас
допомагає
їм втекти.
Він нарешті прорвався крізь стіну солдатів, і Езміра в останню мить обернулася, зустрічаючи його погляд. Піт стікав їй з чола, а кров бризкала на щоку, коли вона посміхалася йому.
— Бачу, ти не поспішав, — крикнула вона, перекриваючи галас, встромлюючи меча в груди вартового.
Тоді Дрейвін усвідомив, що зараз за нею полює кожен у цьому клятому замку, і навіть він не був винятком.
Я мушу вивести її звідси.
Він посміхнувся, збиваючи ще одного, коли вони всі підкрадалися до головних дверей палацу.
— Хтось мав прибрати той безлад, який ти влаштувала, Дике Полум’я.
Вона ухилилася від удару і вистрілила з пістоля нападнику в обличчя.
— Безлад? Ти називаєш це
мистецтво
безладом? — З її вуст вирвався злісний сміх, і це був найпрекрасніший звук, який він коли-небудь чув.
Вони рухалися так, ніби ніколи не розлучалися. Удари Езміри врівноважували його невпинне полум’я. Куди б він не вдарив, вона слідувала за ним, добиваючи всіх, кого він залишив за собою. Де вона вагалася, там з’являвся він, і його вогонь ревів, відкидаючи ворогів назад.
— Я знаю, що у вас двох зараз особливий момент, але нам треба, блядь, звідси забиратися! — крикнув Джак.
Езміра поглянула на вихід, але замість того, щоб кинутися бігти, вона закинула голову назад і
розреготалася
. Звук був диким і задиханим, а її крижані очі блищали.
— Бігти? Ти з глузду з’їхав? Я ще не закінчила! — Вона обернулася і злісним ударом меча збила з ніг ще одного солдата. — Ти знаєш, скільки часу минуло, відколи я востаннє так розважалася?
О, хай йому грець.