Страница 120 из 201
— Ти справжній? — Її голос затремтів на останньому слові, віддзеркалюючи його серце.
Він поглянув на Рена та Рівена, чиї очі пом’якшали, коли вони дивилися на неї.
Його люди витирали мечі, кидаючи гострі погляди через плече, вже насторожені тим, що може статися далі. Тіла вбитих вартових валялися навколо них, а підлога була вкрита червоними плямами.
Джак нарешті поставив Езміру на землю і обхопив її обличчя однією рукою, змушуючи підняти на нього заплакані очі.
— Я справжній.
Це
справжнє. Ти не мариш. Ми знайшли тебе, — сказав він, і її плечі помітно розслабилися. — Але нам треба рухатися. Воїни Мейрініса тут, і вони розносять це місце на шматки.
Очі Езміри розширилися, а в них промайнула паніка.
— Ні, ні, їх тут не може бути. — Вона енергійно похитала головою, зробивши півкроку назад, ніби ця думка її обпалювала.
Він схопив її за плечі, щоб втримати, і вказав у бік коридору, звідки вони прийшли.
— Ти знаєш, чому вони тут, Езмі? Вони тут, щоб допомогти тобі?
Вона похитала головою, її погляд став віддаленим.
— Вони теж тут заради мене. Але не з тієї причини, з якої ти.
Губи Джака стиснулися в сувору лінію. Звісно, вони були тут заради неї. Але те, як вона це сказала, те, як її тіло напружилося від однієї лише
згадки
про них, мало б змусити його усвідомити, що вони зовсім не на одному боці.
— Тоді будемо прориватися назад із боєм. — Він підморгнув. — Дрейвін тут, разом із нами. Не маю гадки, де саме зараз, але він…
— Він був у тронній залі, — перебила вона його. — Я бачила його.
— Ага, тоді, здається, ми знаємо, куди рухатися.
Езміра різко вдихнула і підняла свої скуті кайданами зап’ястя.
— У мене немає магії. — Слова пролунали майже пошепки, тремтливимо й сором’язливо. — Ці кайдани виснажили мене. Я не можу нічого використати.
Не вагаючись, усі троє чоловіків рушили. Рен зняв кинджали з пояса й сунув їх їй у руки. Рівен витягнув короткий меч і простягнув його руків’ям уперед. А Джак занурив руку в кишеню плаща й вручив їй свій другий пістоль, втиснувши його їй у долоню з похмурим кивком.
— Бери все, що тобі потрібно, — сказав він. — Ми тебе прикриємо.
Езміра посміхнулася, коли зброя опинилася в її руках, а потім ледь помітно кивнула їм.
Не промовивши ні слова, всі четверо помчали назад коридором.