Страница 119 из 201
— Боги, я ненавиджу ельфів. — Його погляд ковзнув до Рівена. — Без образи, Рів.
— Не ображаюся.
Джак плюнув кров’ю на підлогу і витер губи сорочкою.
— Нам треба рухатися!
Вони не вагалися. Джак повів їх уперед. Кожен м’яз у тілі волав від болю, поки вони мчали коридорами замку. Мармурові підлоги виблискували у мерехтінні смолоскипів, а запах диму та крові висів у його носі. За кожним поворотом він очікував на чергову засідку — ще одного вартового, готового заманити їх у пастку їхніх власних розумів — але вони знаходили лише тишу, яку порушували їхні шалені кроки.
Коридори здавалися нескінченними, кожен поворот відкривав ще одну ділянку високих склепінчастих залів, обставлених різьбленими колонами та прапорами.
Гаразд, Езмі. Де ти, красуне?
Їм потрібно було знайти її, перш ніж стане запізно.
Нарешті, після того, що здавалося вічністю звивистих залів і бурхливого адреналіну, його погляд привернув рух попереду. Спочатку це була лише тінь, що промайнула коридором, але потім вона стала чіткішою, перетворившись на самотню постать, що бігла на повній швидкості до них.
Джак різко зупинився, коли Рен і Рівен з гучним стогоном врізалися йому в спину. Троє завмерли, мружачись у тьмяному світлі.
— Це… це Езм…
— Тсс, — раптово перервав Рена Джак.
Головним чином тому, що він теж це усвідомив. Джак завмер, і його очі спалахнули, коли постать попереду почала набувати чітких обрисів. Перетворюючись на неї. На Езмі.
Її босі ноги ляскали по підлозі, залишаючи за собою криваві сліди там, де шкіра була роздерта до живого. Розірвані ланки кайданів на зап’ястях бряжчали при кожному русі, тьмяно виблискуючи у світлі смолоскипів, поки безладно розгойдувалися навколо рук. Її чорне як північ волосся розвівалося за нею, наче заплутаний прапор.
Його серце зупинилося.
Вона жива.
Але той вираз на її обличчі… відчай, з яким вона бігла. Щось було не так. Він ніколи раніше не бачив у неї такого виразу.
Він ніколи раніше не бачив у неї навіть
натяку
на страх. А тепер вона втікала від чогось так, ніби від цього залежало її життя.
Потім пролунав звук переслідування. З холу за її спиною броньовані черевики одночасно стукали по підлозі, а крики ельфійських вартових лунали, наче грім. З’явився натовп чоловіків, зброя яких виблискувала у світлі смолоскипів, а їхні бойові крики заповнювали простір, коли вони кинулися за нею.
Він міцніше стиснув зброю, і лють у його грудях прокинулася до життя.
— Вперед! — гримнув він на Рена й Рівена, і ті промчали повз нього, прямуючи назустріч натовпу переслідувачів.
Вони кинулися вперед, витягнувши мушкети, і гуркіт пострілів пролунав по всій залі, коли кожен постріл проривав ряди наступаючих вартових. Один за одним ельфи падали, їхні крики затихали на півслові.
Джак кинувся за ними, витягнувши свій пістоль.
Кожен постріл, який він робив, був сповнений люті за свою найкращу подругу
.
Кожен вартовий, що падав під його кулями, здавався ще одним кроком до свободи. І коли його останній патрон вистрілив, він не сповільнився. Він лише відкинув убік марну зброю і продовжив бігти.
— До мене, Езмі! Швидше, біжи до мене! — ревів Джак хрипким голосом.
Вона різко обернулася до нього посеред кроку, і її очі, схожі на штормове скло, зустрілися з його поглядом. А потім вона побігла ще швидше, спотикаючись, але не зупиняючись.
Горло Джака пекло, коли він знову викрикнув її ім’я, голос тріщав під вагою кожної безсонної ночі, кожної миті, коли він думав, що вони всі втратили її назавжди.
Давай. Ще трохи. Ти майже на місці.
— Джаку! — прокричала вона, і тепер вона була настільки близько, що він міг бачити сльози, які текли з її очей.
Побачивши її такою, його серце майже розірвалося навпіл. Вона махала руками, а ноги ледь встигали за нею, коли вона боролася за виживання. Звук ланцюгів на її зап’ястях був мелодією непокори проти бурі, що гналася за нею — гналася за ними всіма.
Потім, на самому останньому відрізку шляху, її губи розтулилися в беззвучному крику. І вона стрибнула. Полетіла крізь напівтемряву просто до нього.
Світ навколо них розмився, коли Езміра долетіла до нього й кинулася просто в його обійми. Він рвонувся вперед і підхопив її в повітрі. Удар її тіла відгукнувся по всьому його тілу, але його хватка була міцною, як залізо.
Її руки обійняли його шию, холодні ланцюги впивалися в його шкіру, коли він на мить, на найкоротшу, дорогоцінну секунду, зарився обличчям у її плече. Її серце билося об його груди, коли він притискав її до себе.
— Ти в безпеці. Я тебе тримаю. Ми ніколи не дозволимо їм забрати тебе знову, — прошепотів він їй на вухо, і вона випустила тихе схлипування.
Чортове
схлипування
. Що, в ім’я всіх богів, вони з нею зробили?
Гнів спалював його, поки продовжували лунати різкі постріли. А потім, нарешті, настала напружена тиша.
Він міцно тримав її, не даючи її закривавленим ногам торкнутися землі, а її подих, уривчастий і нерівний, падав йому на шию. Її тіло тремтіло в його обіймах, але вона чіплялася за нього з тією ж відчайдушністю, що палала в його грудях.
І Рен, і Рівен вистріляли всі патрони зі своїх мушкетів, і різке
клацання
порожніх патронників лунало коридором. Не вагаючись, вони витягли мечі й націлилися на трьох вартових, що залишилися. Рен кинувся на одного, притиснувши охоронця до стіни, перш ніж встромити йому меч у горло з жорстоким поворотом. Рівен ухилився від удару меча, зачепив ноги вартового й встромив лезо вгору, у ребра чоловіка.
Сталь бряжчала, коли тіла падали, а сморід крові заповнював вузький коридор. Останній вартовий кинувся на Рівена, і очі Джака спалахнули.
— Тримайся, красуне, — прошепотів він Езмірі на вухо.
А потім швидким рухом він нахилився, дістав кинджал із чобота й швирнув його в ельфійського вартового. Джак посміхнувся, коли лезо впилося в бік голови чоловіка.
Нарешті, коли той звалився, настала тиша.
— Дякую, босе, — видихнув Рен, поглядаючи на Езміру з ледь помітною, переможною посмішкою.
— Не згадуй про це, — відповів Джак, витягнувши шию, щоб подивитися на неї, поки її обличчя залишалося схованим у його сорочці.
— Ти можеш встати? — прошепотів він.
Езміра кивнула, і він не пропустив того, як вона ледь помітно схлипнула. У будь-якому іншому випадку він би її за це подражнив, але він міг лише уявити, через що їй довелося пройти за останні кілька місяців.