Страница 118 из 201
від удару. Уламки посипалися дощем, наче град, коли мейрініанці увірвалися всередину.
Джак ковтнув слину й обернувся до своєї команди, очі палали, а серце калатало в грудях.
— Це наш шанс!
Усі виглядали не надто переконаними.
— Справді? Ви були готові протистояти
ельфам
, але не цим істотам? — Він кинув погляд через плече назад, у бік замку.
— Що це, в біса, взагалі таке?! — запитав Рівен.
— Не знаю. І мені начхати. — Джак підвівся на ноги. — Вони щойно значно полегшили нам роботу. То що скажете?!
Видавши хором свої бойові крики, екіпаж «Нічного Привида» вискочив з-за дерев. Чоботи гриміли по траві, мечі були витягнуті, а мушкети підняті. Вони штурмували замок Сумнею на честь свого капітана, прориваючись крізь зруйновані ворота прямо за вторгниками з Мейрінісу.
І тоді всередині вибухнув хаос.
Повітря було важким від металевого присмаку крові, а підлога вже стала слизькою від кривавого місива. Усюди лежали тіла полеглих вартових і воїнів, сплетені у смерті.
З кожного кутка вестибюля лунали крики. Група ельфів стояла вздовж сходів і балконів, піднявши руки, а їхні очі слабко світилися, коли вони спрямовували свої думки на нападників.
Чорт забирай.
Це було те, чого його команда боялася найбільше. Але вони знали, що до цього дійде. Їм просто треба було бути достатньо сильними, щоб прорватися.
Істоти з Мейрініса схопилися за голови. Їхні тіла здригалися в судомах, поки ельфи вдиралися у їхні думки. Та навіть тоді воїни продовжували наступ, кидаючи свої колючі списи з кораловими наконечниками на балкони. Зброя влучала безпомилково, пробиваючи груди вартових і прибиваючи їх до стін. Інші кидалися вперед із клинками, вирізаючи кожного ельфа, який наважувався стояти на їхньому шляху.
Пірати завмерли у дверях, приголомшені жорстокістю битви. Серце Джака билося, наче барабан, коли він оглядав це побоїще. Це була не просто сутичка… це була
різанина
.
Його погляд кинувся до дальнього кінця зали. Там ватажок воїнів схопив ельфа за горло й проштрикнув його груди списом. Вартовий кричав від жаху, коли кров стікала з його губ, поки він сипав прокльони на морських створінь, коли його підняли в повітря і відкинули вбік.
— Рухайтеся! — крикнув Джак, виводячи команду з шоку, і всі вони кинулися в бій, блискаючи мечами.
Серед хаосу його погляд впав на вузький коридор, що відгалужувався від місця різанини. Шлях був завалений тілами, але крізь нього можна було пробратися.
— Туди! За мною! — гримнув Джак на Рена та Рівена, кивнувши головою у бік проходу.
Вони швидко кивнули один одному і побігли за ним, коли він кинувся вперед, збиваючи з ніг усіх, хто стояв на їхньому шляху.
Езмі була тут, і вона була поранена. Він мав знайти її раніше, ніж ці інші істоти.
Але в ту мить, коли його черевики торкнулися краю зали, холодне, колюче відчуття пробігло по його хребту, і, перш ніж він встиг зреагувати, світ спотворився.
Звуки зіткнення сталі та крики агонії стихли, поступившись місцем реву полум’я. Коридор перетворився на палаюче пекло, вогонь піднімався стінами і пожирав усе, що потрапляло в поле зору.
Спека вдарила по ньому, обпалюючи шкіру. Джак поглянув вниз, коли його руки охопило полум'я, шкіра пузирилася, а сморід паленого м'яса пік в носі.
Його охопила паніка.
Ні, ні, ні. Це, блядь, неправда!
Але біль кричав про протилежне, а страх шматував його рішучість, наче скажена тварина. Легені палали не менше за шкіру. Кожен вдих перетворився на судомний ковток повітря, сповнений паніки.
Крізь мінливі язики полум’я він бачив уривки того, що відбувалося навколо. Рен і Рівен намагалися не відставати від нього, але обидва ламалися під тягарем власних кошмарів. Рен впав на коліна, хапаючись за горло, ніби його душили, а очі вирячилися від страху. А Рівен несамовито розмахував мечем у порожнечу, кричачи від того, що можна було описати лише як чистий жах.
Їхні крики крутилися в вухах Джака, підсилюючи ілюзію.
Він кинувся навтьоки, сліпо бігаючи коридором, поки полум’я лизало йому п’яти. Стіни викривлялися й капали, наче розплавлений віск, а кожен подих здавався вдиханням ножів. Він бив себе по руках, але вогонь лише поширювався, повзучи вище, стаючи гарячішим і голоднішим.
Джак спіткнувся, ледь не впавши, бо ноги тремтіли під ним. Йому треба було рухатися. Йому треба було
боротися з цим
. Кожен інстинкт волав, щоб він згорнувся клубком і дозволив вогню поглинути себе, поки муки розповзалися тілом. Та його лють палала сильніше за страх.
Його серце гриміло, руки тремтіли, вкриваючись пухирями від примарного полум’я, але він стиснув їх у кулаки, змушуючи себе випростатися. Коридор тягнувся безкінечно вперед. І з кожним кроком він буквально волочив себе далі, відчуваючи, ніби чоботи плавляться й приростають до підлоги.
Десь крізь туман жаху йому здалося, що він чує, як люди кличуть його на ім’я, але їхні голоси були приглушеними й віддаленими, заглушеними тріском полум’я.
Він обернувся в бік звуку, важко дихаючи, а піт стікав з його чола. У кінці коридору до них прямував ельфійський вартовий. Одна рука була піднята й спрямована просто на них. Із кількох ран на його тілі сочилася кров. Його безжальні очі світилися, а тиск під черепом Джака став майже нестерпним.
— Вам це не зійде з рук! — ревів чоловік, і його голос лунав ехом.
Погляд Джака опустився на ноги, на вогонь, що їх охоплював, а потім на стіни, які обвуглювалися з кожною секундою.
У мене буде лише один постріл.
Його рука інстинктивно потягнулася до пістоля на стегні, коли біль став нестерпним. Заспокоївши подих, він відчув холод металу на пальцях, підняв зброю і націлився.
— Отримай, покидьку, за те, що копирсаєшся в чужих мізках, — пробурмотів він так тихо, що ледь почув сам себе.
Джак натиснув на курок, і постріл пролунав оглушливо. Спалах із дула залив усе довкола сліпучим світлом. Він стежив за траєкторією кулі і не пропустив, як розширилися очі вартового, коли той занадто пізно зрозумів, що відбувається.
Куля влучила в ціль, і червона пляма розквітла, наче квітка, на лобі ельфа. Його тіло відкинуло назад, і він впав на підлогу, мертвий.
Світ повернувся до реальності. Полум’я зникло, забравши з собою попіл і його розплавлене тіло. Джак похитнувся, задихаючись, коли ілюзія розпалася. Позаду нього Рен і Рівен підвелися на ноги, озираючись навколо.
Він тремтячою рукою витер піт з чола і просичав крізь стиснуті зуби: