Страница 117 из 201
Глава 53
РОЗДІЛ 42
ДЖАК
Кігті врізалися в мох, коли Джак приземлився в темному лісі, пір’я перетворилося на плоть і одяг, аж поки черевики не вгрузли в землю. Він тихо вилаявся собі під ніс і повернувся до своєї команди, що чекала на межі дерев, уже стискаючи в руках зброю.
— До біса прокрадання, — оголосив він, коли всі обережно оглянули одне одного. — Щось сталося, і в нас немає часу. Ми йдемо через кляті парадні двері.
Це викликало хвилю руху. Половина з них посміхалася, а інші застигли, виглядаючи невпевненими. Усі погляди кинулися до височенних ельфійських стін удалині, і очі розширилися від цього видовища.
Кожен із них знав, що може — і неодмінно зробить — ельфійська магія розуму. Вони вже колись опинялися в її полоні, тож Джак не міг звинувачувати нікого за вагання.
Бо він теж це відчував… той повзучий страх у потилиці. Одного лише погляду від однієї з тих істот, які ховалися всередині замку, вистачило б, щоб усі вони побачили свої найстрашніші кошмари й мало не збожеволіли.
Та все ж Джак підняв підборіддя.
— Мені здається, Фенікс намагався попередити мене через вікно, що щось не так, — зізнався він.
— Тобі так
здається
?! — втрутився Алек, дивлячись на нього з-під нахмурених брів.
Джака пронизала гаряча лють.
— Це наш єдиний, чорт забирай, шанс витягнути Езмі! Якщо будемо чекати, ми її втратимо. — Він зробив крок у бік Алека, а той відповів кроком назад. — Ми ж не для того пробиралися сюди, щоб здатися, коли кінець уже на носі, чи не так?
Погляд Джака блукав по всій команді, яка почала кивати на знак згоди.
— Ми тут, щоб врятувати нашу дівчину. Ага?
— АГА! — гучно вигукнули вони в унісон, трохи занадто голосно, ніж було б розумно.
Боги, ці ідіоти
. Він стримав бажання закотити очі.
Він не наважився висловити те, про що всі думали... Що він, можливо, веде їх у пастку, з якої ніхто з них не вибереться.
Але Езміра була їхнім капітаном, і вона прийшла б за ними. Тож тепер вони прийдуть за нею.
Джак повернувся до замку, стиснувши щелепи й відчуваючи, як калатає серце.
— На мій сигнал штурмуємо ворота.
Вони тихо підкралися до краю лісу, готуючись вбити кожного, хто наважиться стати їм на заваді. Тільки-но команда приготувалася вискочити з-за дерев, як крики жаху розрізали нічне повітря.
Вони завмерли, обмінюючись здивованими поглядами.
— Що це, в біса, було? — промурмотів Рівен.
Джак озирнувся навколо, швидко перелічивши всіх.
— Що б це не було, це не ми спричинили…
І тоді пролунала лавина криків.
Це не були врівноважені, різкі команди замкових вартових. То були не чіткі, владні команди замкової варти. Це були передсмертні волання. Такі крики вириваються з горла лише тоді, коли життя раптово обривається.
— Чорт. Пригніться! — вигукнув Джак, розкинувши руки в сторони й притискаючи голови Рена та Рівена до землі, змушуючи їх лягти разом із ним.
Усі пірати присіли низько, вдивляючись крізь кущі, як тіла почали падати з високих стін, наче каміння, а ті, що були на землі, падали на коліна, оточені калюжами крові. Ельфійські вартові падали млявими спіралями, з гучним гуркотом вдаряючись об землю з огидним хрускотом під час невидимої атаки.
Один із чоловіків вибіг усього за кілька футів від місця, де вони ховалися в чагарнику. Рука Джака потягнулася до рукоятки меча, і він грізно подивився на вартового, нахмуривши брови. Але тоді його увагу привернули спалахи руху, і повітря прорізав шиплячий звук.
Грюк.
Спис встромився в дерево всього за кілька сантиметрів від голови Алека.
— Що за хрі...
Ще один
свист,
за яким пролунав глухий
удар
.
Друге спис пронизав груди вартового, який стояв усього за три метри від місця, де вони причаїлися, і він впав, не встигнувши навіть видихнути.
— Цицьки Каліпсо! — вигукнув Джак, роззявивши рота. — Хто, в біса, це робить?!
Тоді з темряви виринули постаті, з’явившись на пагорбі з протилежного боку замку. Їх було занадто багато, щоб порахувати. Їхні обладунки слабко виблискували у місячному світлі, а деякі їхні частини навіть нагадували луску.
Ці воїни були йому незнайомі. За все своє життя Джак ніколи не бачив нічого подібного. Деякі виглядали як смертні, але інші… вони були наполовину людьми, наполовину звірами з глибин. Колір їхньої шкіри варіювався від найсвітлішого блідого до найнасиченішого коричневого, і всі вони мали райдужний відтінок. На їхніх струнких тілах були перетинчасті й подовжені пальці, а з шиї тягнулися зябра. Їхні обладунки навіть не покривали всю шкіру. Джак припустив, що це робить їх більш вразливими, але потім він помітив плавцеподібні виступи, що облямовували контури їхніх кінцівок. Навіть їхні вуха здавалися загостреними та плавцеподібними.
Мейрініс
. Чорт забирай, боги. Вони, мабуть, теж прийшли сюди за Езмі.
Їхні бойові крики зливалися в моторошну, багатошарову гармонію, що викликала мурашки у кожного чоловіка, який причаївся під деревами. Екіпаж дивився, приголомшений. Щелепи повідвисали, коли хвиля воїнів врізалася в зовнішні мури ельфів.
— Що, в біса, відбувається? — промурмотів Рен, оглядаючи хаос.
Розгорталося щось більше. І тепер… вони були не єдиними, хто штурмував замок.
Воїни Мейрінісу рухалися, наче тіні з глибин. Вони були тихими, швидкими й невблаганними, рухаючись з такою грацією, яку Джак бачив лише у Езмі. Менш ніж за хвилину у дворі запанувала тиша, за винятком тихих ударів тіл об камінь.
Потім пролунав бойовий клич.
Погляд Джака кинувся до джерела, до того, кого він міг вважати лише їхнім ватажком. Він був високим, височів над своїми сородичами, кожен сантиметр його тіла був смертельно струнким. Обличчя чоловіка було людським, але на його руках і хребті були ті самі гострі плавники, що й у інших. Його довге темне волосся було заплетене у коси, а з пояса висіли прикраси з якихось масивних зубів, морського скла та кісток, які брязкали, коли він рухався.
Але з усього, що Джак бачив за останні кілька хвилин, саме очі цього чоловіка бентежили його більше за все. Вони були бездонними, наче перлини обсидіану, що сяяли в місячному світлі.
Пролунав громовий рев, що вирвався з решти воїнів, і від цього звуку по спині Джака пробіг холодок. І разом з ним вони кинулися вперед, штурмуючи сходи замку. Коли вони дісталися верху, величні двері не розчинилися, а
розлетілися на друзки