Страница 116 из 201
— Відступи! — гримнула Езміра різким, задиханим голосом. — Або я його вб’ю.
Чоловік завагався, тримаючи меч піднятим, а його погляд метався між нею та його товаришем, що задихався.
— А як щодо того, щоб я відрубав тобі руки по самі зап'ястя й зняв ці кайдани? — виплюнув він. — Звільнимо твій розум. Не хвилюйся. Я буду ніжним.
Їхні погляди зустрілися. Її — холодний і незворушний.
— Ну, на моє щастя, я не з тих дівчат, що люблять ніжність.
Минула мить, він кинувся на неї, а потім вона вдарила.
Ланцюг з тріском натягнувся, супроводжуваний огидним хрускотом ламання хребців. Тіло вартового миттєво обм’якло, і Езміра разом із ним опустилася на підлогу, приземлившись навпочіпки, поки він безвольно осів поруч.
У кімнаті на півсекунди запала тиша.
Потім інший вартовий кинувся на неї.
— Ти, сука!
Езміра ледве встигла відкотитися вбік. Лезо сокири розпанахало край її сорочки, поки вона перекидалася по підлозі. Вона підвелася на одне коліно, важко дихаючи, кров гупала їй у вухах.
Він знову замахнувся, розлючений і несамовитий. Помітивши його шалені атаки, вона замислилася, чи не можуть вони зіграти на її користь.
Один. Два. Три
, — вона порахувала його удари, перш ніж пригнутися, щоб різко пірнути вперед. Езміра врізалася плечем йому в живіт, і вони впали на стіл біля стіни, розкидавши на підлогу інструменти та всі ті тортурні пристосування, які вони планували використовувати.
Езміра спробувала відкотитися, але він схопив її за волосся і рвучко потягнув назад.
О, цей дурний виродок
. Що б вона не віддала, аби повернути свої сили.
Вона закричала, викручуючись у його обіймах, і тричі влучила ліктем йому в ребра, поки його хватка не ослабла. Він відчайдушно шукав свій меч, коли вона вирвалася. Тепер вони обоє лежали серед уламків столу та розкиданої зброї.
Його рука обхопила сокиру з короткою ручкою, і він кинувся вперед, готуючись опустити її на неї, щоб убити.
Час для Езміри сповільнився, а кімната звузилася до блиску леза сокири.
Її охопила паніка, кінцівки тремтіли від виснаження, а зламаний зап’ясток болісно давав про себе знати з кожним рухом. Кров — і її, і їхня — покривала її долоні. Вона ледь могла втриматися на ногах.
Він заревів, його черевики гучно стукали об підлогу, а зброя височіла над його плечем.
Погляд Езміри ковзнув до кайданів на її зап’ястях, а потім до ланцюга.
Чорт, так.
Зібравши всі сили, вона підняла руки. І натягнула ланцюг між ними, мов щит.
Сокира опустилася, і сталь зіткнулася з металом із гучним
дзенькотом
, що аж кістки затремтіли. Удар прокотився по її руках, перш ніж ланцюг нарешті обірвався. Її зап’ястя розлетілися в різні боки, а чоловік похитнувся від удару. Вона кліпнула очима, дивлячись на свої роз’єднані руки, приголомшена, а подих застряг у грудях.
Чортові цицьки Каліпсо, це спрацювало!
Езміра повільно поглянула на свої груди.
— ...Мої цицьки, — прошепотіла вона з маніакальним хихиканням.
А потім її погляд знову повернувся до нього, сповнений вогню.
— Дике Полум’я
, — почула вона голос Дрейвіна у своїй голові.
Вартовий від подиву роззявив рота.
— Дякую, — її губи вигнулися в посмішці. — Але заради твого ж блага, тобі справді не слід було цього робити.
Вона змахнула кулаком, і її кісточки з глухим хрускотом влучили йому в щелепу, від чого він похитнувся. Чоловік загарчав і знову розмахнувся сокирою, але тепер її руки були вільні. Вона пригнулася, і біль пронизав її хребет, коли вітер від леза пронісся над головою.
Езміра влучила йому ліктем у бік, а потім — коліном у живіт, вибивши з нього повітря. Він відповів ударом, який зачепив її плече й змусив її похитнутися, але вона втрималася за стіну.
Краєм ока вона побачила кинджал, що виблискував у тьмяному світлі смолоскипа, наполовину занурений у купу викинутих ланцюгів. Езміра не вагалася ані секунди. Кинулася до нього саме в ту мить, коли вартовий з ревом рвонув уперед.
Тіло Езміри впало на землю, ковзаючи по крові та уламках. Її пальці стиснулися навколо рукоятки, і вона обернулася, піднімаючи кинджал, коли він кинувся на неї, розкривши рота в крику, а вона встромила лезо йому в живіт.
Вартовий задихався, його вага обвалилася на неї. Вона зустріла його затуманений погляд, коли кров булькала в його горлі, капаючи з нижньої губи.
Езміра повернула кинджал, і його очі розширилися, перш ніж повністю втратити фокус. І нарешті він звалився на неї.
Чорт забирай,
вона це зробила. Вона ніколи не була так вдячна Дрейвіну за тренування.
Вона зі стогоном зіштовхнула його тіло з себе, і його вага з гучним гуркотом впала на підлогу. На мить вона залишилася лежати, важко дихаючи. Кров заплямувала її руки, і вони тремтіли, коли вона піднесла їх до обличчя.
Підвівшись на ноги, вона трохи похитнулася й оглянула кімнату. Перевернутий стілець. Зламаний ланцюг, скручений і закривавлений. Одне тіло лежало обличчям донизу в кутку, інше — біля її ніг, з розкинутими кінцівками. У повітрі висів важкий запах заліза, а в вухах ще дзвеніло від хаосу.
Погляд Езміри кинувся до дверей, що виринали попереду, а потім знову оббіг кімнату. Серце її забилося, коли вона напружилася, намагаючись вловити крики, кроки чи брязкіт обладунків.
Але нічого не було чутно.
Її розум намагався придумати план, але нічого не виходило. Вона не знала, куди її привели, не знала, куди йти. Але залишитися тут означало смерть.
Езміра відчинила важкі двері й кинулася в коридор, а потім помчала сходами вгору й знову в коридор. Кожен біль у тілі кричав їй зупинитися, але вона не наважувалася. Вона не могла ризикувати сповільнитися навіть на мить, доки велсвнітові кайданки ще обтягували її зап’ястя. І їй треба було зникнути, перш ніж хтось збагнув, що вартові не повертаються.
Перш ніж королі зрозуміють, що вона більше не їхня полонянка.