Страница 111 из 201
Потім він кивнув Варісу, і той у відповідь витягнув з-за пояса кинджал та розрізав ним кляп, злегка порізавши їй щоку.
Тканина впала, і вона плюнула кров’ю на підлогу.
Атлас повільно підійшов до неї, насолоджуючись миттю, спостерігаючи, як у погляді ельфійського короля спалахнула загроза.
Погляд Езміри зустрівся з його — ті самі очі, що колись іскрилися божественною силою, тепер були червоними й сповненими непокори.
Атлас присів, спершись ліктями на коліна.
— Тож, — почав він, — тепер ти збираєшся сказати нам, де Елоувінн?
Нічого
. Її мовчання дратувало, але він не хотів цього показувати.
Керіт спустився до них, і його голос зазвучав м'яко, але гостро, мов лезо.
— Ти не схожа на богиню, — сказав він. — Скоріше на вичерпаний міф.
Езміра звернула на нього увагу, її обличчя спотворилося від презирства.
— Зніми ці кайданки, і подивимося, чи ти й далі так думатимеш.
Ельфійський король коротко й безрадісно засміявся.
— У тебе ледь вистачає сил стояти. Ти хочеш влаштувати виставу?
Керіт повернувся до Атласа, і вони встали, а вартові тримали Езміру на колінах перед усіма.
— Що вона має на увазі?
Чорт. Як я йому поясню, що таке велсініт?
Він вирішив не приховувати правди.
Стиснувши щелепи, він важко зітхнув і нарешті промовив:
— Ці кайданки — не звичайні. Вони викувані з каменю, видобутого з воріт храму Айри.
Керіт підозріло звузив очі, і його посмішка зникла.
— Мій батько під час свого правління відкрив цю речовину. Вона має здатність пригнічувати божественну сутність, — продовжив Атлас. — Але досі її використовували лише на берегах Лефайріну. Не можна бути надто обережним, коли ти єдине безсиле королівство.
Керіт відкрив рота, щоб щось сказати, але його перервав жорстокий регот.
Езміра дивилася на них, посміхаючись, а її зуби були заплямовані кров’ю.
— Тож, розкажи йому, що станеться, коли ти знімеш їх, Атласе. Розкажи йому, що ти бачив, перш ніж тобі вдалося приборкати бурю. — Вона зробила паузу, важко дихаючи. — Давай, не соромся.
Її погляд перейшов на короля ельфів, хитрий і палаючий.
— Зроби це. Зніми їх. Нехай твій двір дивиться, як я прикличу приплив до твоїх воріт і вирву дихання з твоїх клятих легенів.
Тоді до неї підійшов Керіт, дивлячись їй в очі з тихою люттю, поки вартові агресивно піднімали її на ноги.
— Я думаю, ти брешеш, — просто сказав він.
Атлас помітив, що його слова звучали більше як запитання, ніж як твердження.
Вона нахилилася вперед, наскільки дозволяли їй кайдани, не прибираючи жорстокої посмішки.
— Тоді зніми з мене кайдани… і молися будь-якому богові, якому поклоняєшся, щоб я справді була лише міфом.
У кімнаті запала тиша. Навіть смолоскипи вздовж колон здавалися тихішими, ніби прислухалися. І в цій тиші Атлас замислився, чи не зробили вони помилку, привівши її сюди.
Очі Керіта блищали викликом, і повітря навколо загусло, коли він підняв руку прямо до сирени, злегка відкинувши плечі назад.
— Думаю, ти виявиш, що мій бог мені не знадобиться.
Минули секунди, поки він продовжував грізно дивитися на неї з витягнутою рукою, але вона навіть не здригнулася. Езміра стояла нерухомо, злегка нахиливши голову. Не було жодних ознак того, що сила ельфа взагалі до неї дійшла.
На чолі Керіта промайнула ледь помітна зморшка, його щелепа стиснулася, а пальці напружилися. Атлас бачив, що він заглиблюється ще більше, намагаючись проникнути в її розум.
— Це не працює, — пробурмотів Керіт. Він нервово поглянув на свою витягнуту руку.
Знущальна посмішка Езміри розширилася.
Ельфійський король застиг. Його губи злегка розтулилися, і Атлас побачив напругу за його спокійною маскою. Він пробував знову, цього разу ще наполегливіше. Його щелепа стиснулася, а вени на шиї набрякли.
Та його сила не могла до неї доторкнутися.
Він обернувся до Атласа.
— Про цю
речовину
поговоримо пізніше. Якщо це те, що я думаю, її ніколи не слід було викопувати. — Він з огидою оглянув його з голови до ніг.
Атлас стиснув руки в кулаки за спиною, намагаючись приховати тіні, що здіймалися в ньому від ледь відчутної загрози в словах чоловіка.
Езміра спостерігала за їхньою суперечкою, ніби сміючись з них очима.
— Ти будеш говорити. Ти скажеш нам, де Елоувінн, — процідив Керіт. — Чи то зараз, тут, у кайданах, чи то кричачи з вівтаря, на якому ми спалимо тебе.
Вона відвела погляд на підлогу.
— Замкніть її! Робіть з нею, що хочете. Проявіть фантазію! — гаркнув Керіт.
Вартові схопили її, але погляд Атласа залишався прикутим до обличчя ельфійського короля, спостерігаючи, як його ретельна маска спокою тріскається ще більше.
Це не було обдуманим рішенням. Воно було емоційним.
Небезпечним
. І нагадало йому про ті моменти, коли його батько втрачав контроль від гніву. Від цього в роті з'явився кислий присмак.
Поки що він вирішив не зважати на це, зауваживши, що, хоча він уже кілька тижнів намагався змиритися з новиною про полон Елоувінн, її батько — ні.
Атлас дивився, як Езміру відтягують. Її обличчя було байдужим, коли вартові силою відтягували її назад, але коли вона зустрілася з його поглядом, її губи вигнулися в посмішці. Однак ця посмішка не досягла її очей.
Цей погляд наповнив його холодним страхом, що турбував Атласа набагато більше, ніж він хотів би визнати.