Страница 107 из 201
Глава 49
РОЗДІЛ 38
СЕРІНА
Серіна різко вдихнула, похитнувшись і відступивши від Покрови Видінь. Кришталеві води шалено закрутилися, а їхня рідка поверхня зарябіла від відлуння магії.
Камінь під її босими ногами мав би заземлити її, але вона нічого не відчувала. Ні холоду, ні морського бризу, що проникав крізь вікна вежі. У її свідомості панував лише хаос.
Серіна стояла нерухомо над чашею, затамувавши подих, з широко розкритими очима, не моргаючи, поки в її голові повторювалися останні образи: Езміра, заплутана в сітку. Її волочили по піску, немов тварину.
Між нею й Азеріаном запала тиша, і вона виявила, що не може поворухнутися. Не може навіть моргнути чи дихати.
Він стояв за її спиною, ще не наважуючись заговорити. Не тоді, коли її пальці так міцно стискали мармуровий край чаші, що суглоби стали білими як кістки.
Вона була вдячна, що він зазвичай знав своє місце, розумів, коли виступати радником, а коли відійти в сторону як її права рука.
З її губ вирвався тремтливий подих, перш ніж у повітрі пролунав тріск сили, наче спалах сонячного світла.
— Чорт, — прошепотіла Серіна.
Потім вона обернулася, і золоті хвилі її волосся підстрибнули у відповідь на рух.
— Вони її захопили. Той клятий, благословенний Айрою король захопив її.
Азеріан зробив крок уперед, намагаючись говорити тихо.
— Ми мусимо діяти швидко. Якщо вони використали вел…
— Вона безсила, — різко відповіла Серіна. Опустивши погляд на мітку душі на своєму зап’ясті, вона зблідла. — І я не відчуваю її.
— Що ти бачила?
— Щойно зв’язок згас, я кинулася сюди й наказала Покрові Видінь показати мені причину. Вона перенесла мене до провулка, де її оточили кілька чоловіків… просто перед тим, як схопити.
Вона тремтячим подихом видихнула.
— Вони впіймали її в рибальську сітку, бляха.
Серіна надто важко працювала заради цього. Усе, що вело до цих днів, планувалося століттями, і вона не збиралася дозволяти, щоб це зіпсували саме зараз. Не тоді, коли вона майже мала в руках силу Каліпсо.
Вона кинулася вниз по сходах вежі, а в голові крутилися думки про те, що вона побачила.
Атлас Роу забрав її сестру, а Дрейвіна ніде не було видно. Чи погодився володар вогню привести її до Сумнею? Чи він взагалі про це знав?
— Вона моя. Її
сила
—
моя
, — пробурмотіла Серіна, увійшовши до замку й прямуючи до тронної зали. — Езміра не належить жодному чоловікові. Жодному богу. І жодному королю.
Азеріан пішов за нею.
— Ти мала поставити більше вартових біля неї.
Серіна презирливо скривилася.
— Як, по-твоєму, ми зрозуміли, що вона зникла? Друга зміна вартових, бляха, не
змогла
її знайти, — пробурмотіла вона. — Натомість вони знайшли лише рештки перших, яких вона залишила після себе.
Трон височів попереду, а мозаїка з зображеннями їхніх богинь на плитці перед ним виблискувала вицвілими кольорами. Вона дивилася на неї, її відображення відбивалося у полірованій мушлі та коралі.
— Я перетворю Сумней на руїни
,
— сказала вона рівним голосом. — Я затягну його під море, доки сіль не роз’їсть його кістки. Якщо вони вб’ють її раніше, ніж це зробимо ми… тоді вони дізнаються, як виглядає справжня лють.
Вона мала на увазі кожне, бляха, слово.
Серіна ходила туди-сюди, наче хижачка в клітці, а її шовкові шати розвівалися за нею. У тронній залі панувала тиша, яку порушували лише легке постукування її нігтів об намисто та тихе шурхотіння її кроків по підлозі.
Азеріан сперся на колону, схрестивши руки на грудях, і спостерігав за нею.
— А якщо вогняний принц знайде її першим? Його брат, можливо, й захопив її, але я сумніваюся, що Дрейвін дозволить віддати Езміру на тортури. До того ж ми не можемо дозволити, щоб вона дізналася правду.
Серіна обернулася, різко повертаючи обличчя до нього.
— Ні. Вона не дозволить йому наблизитися навіть настільки, щоб заговорити, не вбивши його. Більше ні.
Але навіть коли вона це сказала, у ній промайнув сумнів. Її сестра завжди була безрозсудною, коли справа стосувалася Дрейвіна. До болю людяною у своєму коханні до нього.
— Езміра надто схожа на Каліпсо. Вона була такою ще до злиття кісток, — спокійно мовив Азеріан. — Уся ця сила. Уся ця лють. І все ж вона вагається, коли справа стосується його. Так само, як Каліпсо вагалася через Айру. Так само, як ти…
Серіна миттю опинилася перед ним, з кінчика її пальця висунувся кіготь, який зупинився на шкірі його горла.
— Слідкуй за своїм клятим язиком.
Азеріан підняв брову. Вона знала, що він усвідомлює: вона ніколи його не вб’є. Вона не могла собі цього дозволити. У масштабах останніх дев’яти століть він був єдиним, кого вона знала. Він виховав її, навчив її звичаям Мейрінісу і показав їй минуле життя, яке вона прожила. Саме чаклун розповів їй про плани Нейріси й про зраду, яка їх зруйнувала, дозволивши її люті варитися в цій образі майже тисячу років.
І він був єдиним способом, яким вона могла завершити те, що спочатку задумала Нейріса.
Вона стиснула щелепи, і зуби заніміли. Вона дивилася крізь високі аркові вікна, погляд її був спрямований на блискуче море.
— Поза нашими стінами вона вразлива, доки Лефайрін має велсініт, — прошепотіла Серіна, більше до себе, знову почавши ходити по кімнаті. — Особливо після ритуалу. Ми мали б зачинити її, доки не настане Місяць Малії.
— Езміра не визнає повідця, навіть коли той стискає її горло, — почав Азеріан. — Якби вона бодай на мить відчула себе загнаною в кут, це могло б зруйнувати все. Вона б почала підозрювати. А дозволь нагадати тобі… ти не можеш цього допустити. Не тоді, коли вона сильніша. Нам ще потрібен час, щоб…
—
Я знаю
! — різко перебила його Серіна, завмерши. Вона різко вдихнула. — Тепер на кону й моє життя.
Серіна поглянула на своє зап’ястя і на знак, який вони тепер обидві мали. Морський дракон золотисто виблискував на її шкірі, слабко пульсуючи. Її зв’язок із сестрою був слабким і віддаленим, ймовірно, через втручання велсініту.
— Ми повернемо її до Кривавого Місяця, — сказала вона, знову переводячи погляд на Азеріана. — Ти приведеш невелике військо до воріт Сумнею. Вони утримують королівську полонянку, а це — акт війни на будь-якій землі Раймеллу.
Серіна повільно піднялася на помост, а потім сіла на трон.
— Готуй сирен. Ви відпливаєте до заходу сонця.