Страница 106 из 201
— А Елоувінн заслужила цього? — прогримів він, і його щоки почервоніли від гніву. — Вона заслужила бути викраденою тобою та вирваною зі свого королівства й від нареченого? Вона нічого тобі не зробила, але ти втягнула її в це!
— Вона напала на мене своєю магією! — заверещала Езміра, відчуваючи, як палають зап’ястя, поки вона рвалася проти велсінітових кайданів, оголюючи зуби. — Вона змусила мене бачити… змусила повірити в жахливі речі. Твоя маленька ельфійка не була невинною.
— Вона зробила це, щоб захистити мене!
Тіні вирвалися з долонь Атласа, прорвавши ґрати її камери, зупинившись усього за кілька сантиметрів від її обличчя. М’язи на її шиї напружилися, кожна жила натягнулася до межі, поки вона дивилася на темні пасма.
— Вона не варта ваших турбот, Ваша Величносте, — сказав Варіс. — Я переконався, що вона не становить загрози.
Але Атлас лише підняв руку, щоб зупинити його, не відриваючи від неї погляду.
— Дрей вважає тебе богинею, але я не бачу тут жодного божества, — знову заговорив він, поки тіні повільно втягувалися назад. — Ти всього лише привид, який тягне його в свою могилу. І я, бляха, не дозволю цьому статися.
Езміра важко дихала, а лють пронизувала кожну її розбиту частинку.
— Твій батько порушив угоду, яку від самого початку не збирався виконувати. І хай я була дурепою, що повірила йому… але те, на що я перетворилася, сталося саме через нього.
Тіні закружляли навколо зап’ястків Атласа, коли він слухав, а його ніс все ще був піднятий від огиди.
Погляд Езміри затуманився по краях, коли сльози вжалили її очі.
— Я
намагалася
стати кращою. Заради Дрейвіна… — Її голос затремтів, коли вона вимовила його ім’я. — Я намагалася стати кращою заради нього. Але ви, Роу, тільки й робите, що забираєте, забираєте й забираєте. А тепер…
— Тепер ти тут, — перервав він, підійшовши ближче до ґрат, обхопивши їх пальцями й дивлячись на неї зверху вниз. — Безсила й самотня. І твій гнів залишив тебе ні з чим. Навіть без нього.
Її губи розтулилися, коли біль пронизав горло. Його посмішка стала ширшою, бо він знав, що його слова влучили в ціль.
— Тебе це переслідує? — тихо продовжив він. — Те, що він обрав мене, а не тебе? Те, що саме через нього ти зараз тут?
Езміра подумала, що якби в її серці ще щось залишилося, воно б розлетілося на друзки саме в цю мить. Але вона витримала його погляд, не змигнувши, навіть коли її суглоби побіліли від тиску на ланцюги.
Саме тоді вона нарешті усвідомила, що Дрейвін не зробив би цього з нею. Він не тримав би її і не благав би, щоб вона його вислухала, якби планував просто віддати її своєму братові. Цей чоловік завжди дбав лише про її благо, і вона більше ніколи не повірить у брехню про нього без доказів.
Езміра більше не збиралася бути маріонеткою, за ниточки якої смикали інші, змушуючи рухатися в потрібному їм напрямку. Вона більше не хотіла бути зброєю в руках інших людей. І вона більше не хотіла, щоб нею маніпулювали.
— Я тобі не вірю, — прошепотіла вона, голос набирав сили, коли її погляд знову піднявся до його очей.
Посмішка Атласа зникла.
— Коли ми повернемо Елоувінн, краще, щоб вона була неушкодженою. І не лише заради тебе, а й заради Дрейвіна.
Очі Езміри спалахнули, а голова здивовано нахилилася набік, коли він фактично пригрозив життям власного брата.
— Варіс тепер мій помічник і радник, — продовжив Атлас. — Його перший обов’язок — розібратися з тобою. Тож на твоєму місці я був би гарною маленькою сиреною для нього. Він набагато жорстокіший за мене.
Езміра підняла погляд на чоловіка. Він витончено помахав їй рукою, супроводжуючи це моторошною посмішкою. Вона оскалила на нього зуби.
Атлас затримався ще на мить, а потім, холодно посміхнувшись, повернувся і піднявся сходами, а відлуння його кроків супроводжувало його у темряві.
— Пробач за шкоду, завдану твоєму гарненькому тілу, — посмішка Варіса стала хижою. — Я просто не міг ризикувати, коли справа стосується мого нового короля.
Від огидного виразу його очей у неї підступила нудота. Насупившись, вона опустила погляд на себе, а він сприйняв це як привід піти. За мить він уже йшов сходами за Атласом.
Що, в біса, він мав на увазі?
Езміра обперлася спиною об стіну, а жар її люті кипів під болючою шкірою. У неї не було ні влади, ні союзників, ні можливості втекти. І вперше в житті вона не знала, що робити.