Страница 104 из 201
Розпечене полум’я вирвалося з грудей Коліна, піднімаючись вгору по його тілу, пожираючи його з ненаситною жадобою. З його горла вирвався крик, голос тріснув і перетворився на булькання, коли сила Дрейвіна вирвала повітря з його легенів. Мотузки миттєво згоріли, і Рен та Рівен відступили на кілька кроків, коли тіло чоловіка плавилося й диміло. Він звивався, вив і перекочувався, але полум’я продовжувало палити.
Дрейвін стояв і дивився, як його власний матрос гине від його сили. І насолоджувався цим. Запах спаленого тіла та обпаленої тканини вривався йому в ніздрі. Полум’я відбивалося в його очах, щелепа стиснулася так сильно, що аж боліли зуби, а він залишався абсолютно нерухомим, поки його полум’я пожирало чоловіка.
Ніхто з екіпажу не рухався, і не зупинив його.
Коли полонений звалився у купі обвуглених кісток, Дрейвін нарешті дозволив полум’ю відступити назад у свої долоні, а дим тягнувся з кінчиків його пальців.
Після цього він повернувся до своїх людей. Усі виглядали приголомшеними, з широко розкритими ротами та виряченими очима.
— На корабель, — наказав Дрейвін.
Ніхто не заперечував, і вони негайно виконали наказ.
Дрейвін повернувся обличчям до моря, дивлячись на горизонт, у бік кораблів, що тепер пливли до Сумнею. Він знав, що після того, що він щойно зробив, повернення назад не буде.
Якщо вони хотіли назвати Езміру монстром, то могли б додати це звання і до імені Дрейвіна, поруч із її ім’ям. Адже Фенікс відродився з попелу, який вони створили.
І він збирався розправитися з кожним із них.