Полум'я серед морів

Він не міг дозволити їм усім втекти. Якщо вони зникнуть з гавані у тумані, є ймовірність, що Езмі буде втрачена.

— Гей! — крикнув Джак. Солдат озирнувся через плече у їхній бік. — Феніксе, не дай йому втекти! — ревів він, кидаючись у бік солдата.

Дрейвін уже рушив, з його п’ят виривалися спіралі полум’я, а спека розривала повітря навколо нього. Перед утікачем із ревом виросла стіна вогню, змушуючи його відсахнутися назад.

Джак затиснув лезо кинджала між зубами, перш ніж кинутися вперед, збиваючи чоловіка з ніг збоку. Вони впали на землю і прокотилися кілька футів. Він гаркнув, перевернув його на живіт і викрутив руки за спину. Чоловік борсався, але Джак тримав його міцно, сидячи верхи на спині, перш ніж дістати кинджал і притиснути його лезо до горла.

Солдат, задихаючись, плюнув кров’ю.

— Відпусти мене, ти, клятий звіре!

Злісна посмішка з’явилася на губах Джака.

— Ні. — Він підняв чоловіка на ноги і штовхнув його до Рена та Рівена. — Зв’яжіть його! Він нам може знадобитися.

Він поглянув у небо, підніс пальці до рота й голосно свиснув, а потім видав пронизливий крик сови. Невдовзі їхня команда почала збігатися з усіх куточків і тіней вулиць.

Джак підійшов до Дрейвіна й окинув його поглядом. Щелепа була забризкана кров’ю, меч досі залишався напоготові, а вздовж леза танцювали язики полум’я. Він знав, що в ту мить, коли він розповість про те, що сталося, цей варіант Фенікса навіть не зрівняється з демоном, якого ось-ось випустять на волю.

— Вони її захопили, Дрейвіне. Я запізнився.

Останні слова пролунали як рик, коли він намагався віддихатися.

— Як?! — заревів Дрейвін, і його очі знову спалахнули вогнем.

Тіло Джака застигло. Сила, що випромінювалася від цього чоловіка, була незаперечною. Єдиний раз, коли він відчував щось навіть

схоже

на це, було тоді, коли він був з Езмірою. Наступні слова вирвалися з нього у вигляді гарчання.

— Вони тримали її в сітці з велсініту. Це було схоже на кляту рибальську сітку.

Дрейвін роздув ніздрі, а його шия напружилася.

— Де?

— На пляжі, — хрипко промовив Джак, відчуваючи сухість у горлі. — Вони тягнули її до рятувальних човнів, щоб повернути на корабель. Вона була непритомна. Я намагався самотужки відбитися від них, але їх ставало дедалі більше, а потім вони приставили їй мушкети до обличчя.

Настала тиша, а горе й почуття провини поглинули їх обох.

— Я не хотів ризикувати, — закінчив він.

Дрейвін нічого не сказав, стоячи там і стискаючи та розтискаючи кулаки. За мить він кинувся щодуху і помчав вулицею.

— Чорт, — пробурмотів Джак, перш ніж звернутися до своєї команди. — Ведіть полоненого. І тримайте його зв’язаним і з кляпом у роті. Усі, до біса, на пляж!