Привид під припливами

Езміра розтулила губи, стоячи в центрі розкішної тронної зали. Стеля здавалася неймовірно високою, вкритою фресками з морськими мотивами, що танцювали в кольорах моря. Світло проникало крізь щось схоже на скло або кришталь, огортаючи все мерехтливим сяйвом. Уздовж стін тягнулися колони, подібні до тих, що стояли в зруйнованому храмі, а підлога була викладена тим самим блідим, відполірованим каменем, який віддзеркалював блакитне світло.

Вона озирнулася й встигла побачити, як Дрейвіна тягли кудись у бік крізь розчинені двері, перш ніж ті зачинилися.

Місцеві стояли довкола неї, їхні обличчя залишалися непроникними, а погляди — спрямованими вперед. Коли Езміра простежила, куди саме вони дивляться, у залі пролунав голос, від якого її горло пересохло.

— Ласкаво просимо

додому... Езміро

.