Страница 97 из 199
Езміра билася, копала ногами, кричала — та марно. Ніщо не зупинило істот, які кинули її на плечі і пішли з нею, ніби вона була безпорадною дитиною.
Дитину вперту й нестримну — саме так колись описував її батько. Чи побачить вона його знову? Або це була доля, на яку вони обоє заслужили після всього, що заподіяли іншим? Вона плавала морями королівства, ніби була богинею, не дбаючи про наслідки своїх вчинків і не вірячи, що існує істота, здатна заподіяти їй справжньої шкоди.
І тепер ця сама зарозумілість коштувала їй усього.