Страница 93 из 199
— Тож, я припускаю, що ти вже досліджував це місце, поки я лежала непритомна. Це ще одна печера?
Він випростався.
— Для протоколу: я тебе підхопив. Ти не впала на землю. Я поклав тебе туди, де ти зараз сидиш. — Поки він говорив, вона оглядала околиці, а Дрейвін повторював її рухи, оглядаючи приміщення. — Так, я думаю, це печера. Тільки вона значно відрізняється від усіх інших місць, які ми бачили досі.
Езміра нахмурила брови. Вона лежала на холодній, нерівній землі, спираючись на те, що здавалося залишками стародавнього кам'яного стовпа. Вогонь відкидав довгі тіні, й у цьому світлі вона бачила — вони вже не в звичайній печері.
— Що?.. — прошепотіла вона сама до себе. Підвівшись, задерла голову, намагаючись осягнути все, що відкривало полум’я, поки Дрейвін спостерігав за нею.
Вони стояли у величезному просторі, схожому на храм, захованому глибоко під землею. Стеля височіла високо вгорі, загубившись у тіні, а стіни були вкриті кристалізованими мінералами. Вони мерехтіли в м’якому світлі, наслідуючи її луску — опалесцентні відтінки блакитного й зеленого змішувалися з м’яким білим кольором закам’янілих мушель, що стали єдиним цілим із каменем.
Езміра ледь не посміхнулася, відчувши дивне тепло в грудях від цього видовища. Її очі змістилися, їхнє сяйво освітлювало простір перед ними, а Дрейвін тримав у долоні кулю вогню.
Розкидані довкола них, із темного каменю стирчали залишки колись величної архітектури — напівзанурені в породу, древні колони, вкриті мушлями та в’їденим у них часом, а різьблення, схожі на корали, підіймалися вздовж них, мов підводні ліани.
— Ми знайшли, — прошепотіла Езміра, розтуливши губи.
Вона повернулася до Дрейвіна.
— Схоже, що так, — відповів він.
Тепло в її грудях спочатку було ледь відчутним погладжуванням, але після його підтвердження майже вибухнуло бурхливим пеклом, і вона відчула себе як вдома — так само, як у морі, але якось набагато сильніше.
— Ти знайшов мене в морському королівстві і все життя брехав мені. Навіщо ти брехав?! Ти викрав мене. Правда ж? —
Останні слова, які вона викрикнула батькові в обличчя на борту корабля, гуділи в її вухах
.
Була причина, чому ця підводна, забута скарбниця здавалася їй такою знайомою.
Уся печера наповнилася тихим, ледь відчутним гудінням магії. Немов затамувала подих, очікуючи на того, хто зуміє пробудити королівство, колись поглинуте океанськими глибинами — тепер навіки поховане у самому серці цього світу.
— Це місце, — прошепотіла вона, — забуте більшістю… якщо не всіма. Я ніколи не бачила нічого настільки прекрасного.
Вона повернулася до нього і побачила, що його вираз обличчя неможливо було прочитати.
— Можливо, воно не так забуте, як загублене, — промовив він, обводячи поглядом простір. — Бо саме це воно і є, Езміро.
Загублене
. Як і ми. І, ймовірно, помремо тут так само, як вони — дев’ять століть тому.
Її серце болісно забилося від його слів, але не через їхню власну приреченість, а через королівство. Те, що колись було величним, тепер перетворилося на відлуння в найтемніших глибинах. Вона задумалася, скільки історії поховано тут — скільки загублених оповідей, доль і родин, стертих у момент руйнування.
Родини
. Чи загинула її сім’я? Мабуть, так. І провина за це тяжіла на ній.
І тепер, немов уламки колись великого королівства довкола, вона та її ворог були замкнені тут разом. Хоч що більше вона озиралася, то менше відчувала себе ув’язненою.
Погляд Езміри впав на сухий басейн, схожий на фонтан, у центрі печери, і вона попрямувала до нього. Вона зупинилася на краю, нахмурившись, коли її пальці торкнулися низки тих самих дивних символів, викарбуваних на камені.
— Обережніше з тим, до чого торкаєшся, — гукнув Дрейвін, крокуючи слідом.
Вона не відповіла відразу. Чим глибше вони заходили, тим знайомішими ставали ці чужі знаки. І не тому, що вони були на її тілі, а наче тихий шепіт торкався краю пам’яті.
Один символ привернув її увагу більше за всі інші — він був викарбуваний у центрі чаші фонтану. Кілька півкіл з лініями, крапками та символами, схожими на стрілки, що стирчали з усіх боків. Вона знала цей знак — він збігався з найбільшим з татуювань, що простягалося вздовж її хребта, нагадуючи компас.
— Приведи нас додому
, — прошепотів голос у її голові.
Не замислюючись, вона притиснула долоню до центру різьблення, знову відповівши на його заклик — і тоді її тіло перестало належати їй.
Останнє, що долинуло до вух Езміри, було її ім'я, викрикнуте чоловіком позаду неї. Здавалося, ніби він благав — благання виривалося з вуст її ворога. Однак вона не могла встояти перед потягом, її тіло жило власним життям.
Дихання застрягло в легенях, а зір вибухнув сліпучим білим світлом. У вухах задзвеніло, оглушуючи, коли потік енергії ринув крізь її долоню, з шаленою силою втягуючи її у видіння. Навколишнє повітря змінилося — вже не вогка затхлість печери, а свіже дихання вітру, що котився з морських хвиль.
Езміра стояла в колись величному королівстві Мейрініс — не в порожньому, зруйнованому місці, яке вона виявила, а в місті, що стояло на межі краху.
Коли її зір прояснився, все навколо здавалося мерехтливим і спотвореним, створюючи сюрреалістичний ефект міражу, ніби вона стояла в живій пам'яті.
Спогад про день, коли пав Мейрініс.
Небо було темним, як опівночі, затягнуте хмарами, що відбивали неспокійне море, яке билося об стіни королівства. Вітер завивав вузькими вуличками, несучи крики людей. Вона відчувала їхній жах — гострий, мов холодна сталь, що проймав її наскрізь. Груди її здригалися в швидкому, панічному диханні.
Над містом височів палац, розташований на скелі, звідки відкривався вид на місто і затоку. Він був величним, побудований з блідого каменю, що світився навіть під темним небом. Тріщини розходилися по фундаменту будівель, що оточували її, а істоти, яких вона ніколи не бачила, бігли, рятуючи своє життя.
Гуркіт — і захисні стіни Мейрінісу впали. Хвилі, вже не стримані, обрушилися всередину потоками, перекочуючись через край. І вона розуміла, що все місто нахиляється, а основи землі поступаються місцем нестримній силі океану.
Езміра не могла дихати, обертаючись навколо себе і роззираючись у всі боки, коли тіньові, спотворені фігури бігли повз неї з усіх боків.