Привид під припливами

Глава 46

РОЗДІЛ 35

ЕЗМІРА

Езміра поворухнулася, коли темрява знову оповила її свідомість. Першим, що вона усвідомила, було тихе потріскування жарин — їхнє тепло повільно, наче живе, повзло її шкірою. Потім прийшов тупий біль, що здавалося, придавив усе її тіло, — м’язи нили й пульсували синцями після нападу, з якого вони з Дрейвіном ледве вирвалися живими. Проте вона знала: більшість ран її тіло, ймовірно, вже встигло зцілити.

Відкривши очі, вона почала повільно дихати, намагаючись зрозуміти, де знаходиться. Езміра повернула голову, і її погляд зупинився на ньому. Спираючись на валун, Дрейвін не відривав погляду від вогню, який він створив. Полум'я танцювало і мерехтіло, а його тепло і світло живилося виключно його магією, під якою не було нічого, крім вологого каменю. Вогняне світло кидало гострі тіні на його обличчя, висвітлюючи зморшку на щелепі та глибину його очей кольору віскі.

Він ще не помітив, що вона прокинулася, а може, йому просто було байдуже. У будь-якому разі, напружена тиша між ними залишалася непорушною.

Спогади про кречумсів, з якими вони боролися, нахлинули на неї — кошмарні звірі з найпохмуріших глибин землі, всі з пазурами та зубиськами.

Все навалилося на неї одночасно. Вона згадала, з якою жорстокістю вони разом билися, союз, укладений з необхідності між двома ворогами. Тепер він був вільний, його полум'я ревіло між ними, але він не рухався, щоб напасти на неї. Вона була шокована, що він не вбив її, щоб знайти вихід для себе. Або, можливо, він зробив це і виявив, що вхід у печеру був смертним вироком для них обох.

— Ти прокинулася. — Його голос лунав у просторі між ними.

Вона повільно підвелася, тіло пручалося, але вона не хотіла виглядати слабшою, ніж дозволила уже сама ця непритомність. Такого з нею ще ніколи не траплялося... майже за тисячу років. Але й ніколи раніше їй не доводилося так важко витягувати силу з нічого — проштовхувати кожну краплю води крізь усі тріщини та щілини того проклятого богами тунелю, аж доки вона майже не вичерпалася.

— Як довго я була непритомна? — обережно запитала вона, ненавидячи те, що була в його розпорядженні.

— Кілька годин, мабуть, — відповів він, дивлячись на неї з інтенсивністю, яку вона не могла зрозуміти. — Хоча важко визначити час, коли ти знаходишся за багато миль під землею королівства.

— Ага, — тихо відповіла вона, відводячи погляд.

Її охопили нескінченні запитання, і вона думала, що її розірве на шматки. Чому вона знепритомніла? Чому в неї закінчилися сили? І де, в ім'я всіх богів, вони були?

Магія Езміри болісно пульсувала на кінчиках пальців, трохи заспокоюючи її паніку. Хоча раптова втрата сили перед тим, як вона знепритомніла, змушувала її шкіру покриватися мурашками. Вже двічі за кілька тижнів вона стикалася з речами, які послаблювали її силу і змушували її ховатися всередині себе. Століттями вона жила без ушкоджень, відчуваючи себе абсолютно непереможною, а тепер вона відчувала себе ближчою до смертних, ніж будь-коли раніше.

Одне вона знала напевно — Дрейвін не мав дізнатися про ці думки.

Швидко поглянувши на свої руки, вона зрозуміла, що не має під рукою кайданів з велсініту, але вони не обхоплювали її зап'ястя.

Чи вони втратили єдине, здатне стримати їхню магію, чи він тримав їх при собі, чекаючи слушного моменту, аби знову замкнути на ній? Чи хотів перевірити, чи нападе вона? Або, можливо, він думав, що вона втратила свою силу, коли зомліла. Знаки на її руках знову стали блакитними, але вона добре пам’ятала, як перед падінням вони палали вогняно-червоним.

Незліченні невідомі питання наповнювали її розум, і вона сумнівалася, що знайде на них відповіді. Тому вона вирішила просто запитати.

— Де кайдани?

Дрейвін голосно розреготався, відкинувши голову назад від сміху.

— Ти ж не серйозно.

Езміра скривила губи.

— Ну, на твоїх зап’ястях їх немає.

Він нахилив голову набік, і на чолі з’явилася зморшка.

— Що ти пам’ятаєш?

— Все, — прошипіла вона. — Лише не була певна, чи один із нас здогадався схопити кайдани, коли я звільнила тебе.

Він знову вибухнув сміхом, і в ній закипіла злість.

— Ти, — він вказав на неї, — не звільняла мене. Я звільнився сам, витягнувши ключ з твоєї кишені.

— Тому що я дозволила тобі це зробити.

— Тому що інакше ти б стала їжею для кречумсів.

Езміра звузила очі.

— Ага, але ти теж.

Вона ненавиділа, що не знала, чи справді він мав їх при собі й лише грався з нею.

Дрейвін зітхнув і похитав головою.

— У мене немає кайданів. Я їх упустив. І не буду брехати... Я навіть не подумав про них, коли звільнився. Я був занадто зайнятий тим, щоб витягнути тебе.

Цього разу Езміра підняла брову. Чому він турбувався про те, щоб витягнути

її

?

Він прочистив горло.

— Я був занадто зайнятий втечею, — виправився він. — Як ти почуваєшся?

— Добре, — випалила вона, відвернувши погляд від нього. — Ніколи не почувалася краще.

Він глибоко засміявся.

— Не треба брехати. Ти вичерпала себе. З тобою такого ще ніколи не було?

Езміра здивовано нахилила голову.

— Вичерпала?

— Досягла кінця своєї магії.

— Моя магія не знає кінця, — заявила вона, не залишаючи місця для суперечок. Це була правда... принаймні, до сьогоднішнього дня.

На губах Дрейвіна в світлі вогню з'явилася посмішка.

— Усі чари мають кінець. Дивно, що ти так швидко досягла свого.

Вона моргнула, в голові крутилися думки про те, що все це може означати. Коли вона знову заговорила, її голос був тихим.

— Я не можу чаклувати водою — лише маніпулювати тією, що вже є.

— Цікаво, — сказав він.

— Рада, що ти так думаєш. — Вона закотила очі, і він знову посміхнувся. Вона простягнула руку і вказала на нього, і її кігті вислизнули з рукавички. — Схоже, твоя магія діє інакше, ніж моя.

— Для вогню потрібне лише повітря. На щастя, тут його не бракує. — Він зробив паузу. — Поки що.

— А як я можу бути впевнена, що ти не спалиш мене живцем, щойно я відвернуся?

Дрейвін знизав плечима.

— Якби я планував це, було б набагато простіше зробити це, коли ти була непритомна.

Вона затиснула щелепи, почувши його слова.

— І, здається, будь-яка магія, що ховається тут, реагує на твій дотик. Кожна нова печера, яку ти відкриваєш, здається, приховує ще небезпечнішу загрозу, ніж попередня. Ти можеш бути моїм єдиним шансом втекти з цього кошмару.

Після кількох хвилин незручної тиші Езміра видихнула.