Привид під припливами

— Його ніхто не бачив від тієї ночі, коли ти змусив мене шукати наречену, а потім зчинився справжній хаос через те, що ти вивів свого полоненого на посміх. Ніхто його не бачив, і тепер ходять чутки, що ти нібито заявляєш: не віриш, що він повернеться. Чому?

— Тобі треба навчитися знати своє місце, хлопче, — виплюнув король.

Атлас підійшов до нього, роблячи кожний крок навмисно повільно.

— Моє

місце

там, де сидить твоя нікчемне дупа — на троні. Принаймні, буде там, коли ти сконаєш. А це, якщо ти мене спитаєш, може статися занадто скоро.

Вартові, що стояли навколо, на його погрозу насторожилися, поклавши руки на рукоятки мечів.

Король Роу зробив крок до Атласа.

— Як щодо того, щоб я зачинив тебе разом із Блеквудом? Навчить тебе чогось у твоєму розпещеному,

привілейованому

житті.

Атлас стиснув щелепи від цієї погрози. Він знав, що його батько зробив саме це або щось набагато гірше з Дрейвіном, коли вони були ще дітьми. І хоча він був спадкоємцем, викликати батька на блеф він не наважувався.

Він проковтнув свою першу відповідь.

— Де мій брат? Я знаю, що ти

щось

знаєш.

Король Роу стиснув щелепи, його очі блукали по кімнаті, а потім знову зупинилися на Атласі з лютим поглядом.

— Залиште нас, — наказав він вартовим.

Ніхто не ворухнувся, обмінюючись втомленими поглядами.

— Зараз! Усі! — Він підняв короткий палець і вказав ним на Атласа, від чого серце того забилося в грудях. — Крім тебе.

Вартові вибігли з кімнати, зачинивши за собою двері.

— Ти боїшся Дрея. Завжди боявся, — заявив Атлас, щойно пролунало клацання дверей.

Йому було байдуже, чи вдарить його батько, чи зіб’є до напівсмерті, чи прокляне його ім’я, чи позбавить титулу спадкоємця — Атласу вже не було діла. Йому було важливо тільки одне — брат.

Обличчя батька почервоніло від гніву.

— Ти нічого не знаєш.

З грудей Атласа вирвався сміх, темний і зухвалий.

— Ти думаєш, твої сини не розмовляють між собою, бо ти розділив їх обов'язками? Дрейвін —

єдина

людина, яка мене розуміє.

— Розуміє тебе? — Король посміхнувся і похитав головою.

Тіні закружляли між пальцями Атласа.

— Розуміє, як це — мати батька, готового пожертвувати своїми спадкоємцями і королівством заради влади.

— Проклятий Айра, ти такий самий драматичний, як і він. — Король закотив очі.

— Ти стоїш переді мною так, ніби з першого дня, коли його сила проявилася, не боявся його.

Король Роу підбіг до свого сина, схопив його за комір сорочки і сильно струснув. Атлас стиснув руки в кулаки, але на його обличчі з'явилася посмішка, бо він знав, що нарешті зачепив батька за живе.

Тіні Атласа затрималися, але залишилися висіти трохи далі від тіла короля, як ледь помітна погроза.

— У морі, — гаркнув король.

— Що? — Атлас вирвався з його рук.

— Дрейвін. Він у морі. Шукає загублене королівство.

Атлас випустив з себе сміх.

— Чому ти просто не сказав? — Він подумав про це хвилину і зрозумів, що це не має ніякого сенсу. — Чому він не попрощався? — Він зробив крок назад, і в його голосі знову зазвучала злість. — І чому його екіпаж нічого не знає в доках? З ким він взагалі?

— Як ти смів ходити в доки без супроводу! Люди там жорстокі й не більш ніж покидьки, — з огидою виплюнув король.

Атлас скривився від огиди.

— Ти говориш про

своїх

людей.

Король презирливо скривився.

— Ніби мені є діло до них. Ти такий самий безрозсудний і зухвалий, як і твій брат.

Він був абсолютно правий, і Атлас не міг бути більш гордим.

— Ти знаєш, з ким він у морі? Його корабель досі стоїть у нашому, клятому, порту! — Він уявив, як б’є короля, і йому знадобилися всі сили, щоб розтиснути кулаки і виглядати якомога менш загрозливим.

— Ні, не знаю. — На обличчі батька з’явилася зловтішна посмішка, і він зрозумів, що нічого доброго з цього не вийде. — Але, можливо, він втік з красивою жінкою. Або,

можливо

, у нього не було вибору. — Він знизав плечима. — Тільки одна людина в цьому замку точно знає, з ким він пливе, і це не я, хлопче.

Голову Атласа закрутили ці загадки, коли він повернувся до дверей.

— Залиш його, Атласе, — гукнув батько, і кроки його завмерли.

Він випрямив плечі, а тіні витали навколо нього, наче темна імла.

— Я не відмовлюся від нього. Я не ти.