Привид під припливами

Глава 45

РОЗДІЛ 34

АТЛАС

Прихований під каптуром, Атлас крокував жвавими вулицями Лефайріну, оглядаючи кораблі в гавані. Сонце низько стояло над горизонтом, осяюючи воду золотим блиском, але його серце було важким від турбот.

Його брат зник тієї ночі, коли він був змушений знайти майбутню королеву для свого королівства. Він зупинив свій вибір на одній з дочок короля ельфів, Елоувінн. Вона була вродливою, і хоча Атлас був вдячний, він сподівався, що між ними з часом виникне кохання.

Коли після жахливих подій тієї ночі всі королі, лорди та родини вирушили назад до своїх королівств, він послав повідомлення в усі порти, але ніхто не знав, куди зник його брат.

Запах солоної води густо висів у повітрі, коли Атлас підійшов до нового корабля Дрейвіна — «Валор», що стояв на якорі біля краю причалу. Вітрила були згорнуті, а екіпаж виглядав похмурим і втомленим. Ці чоловіки сильно відрізнялися від компанії, в якій він перебував з лордами Лефайріну.

— Чим ми заслужили таку честь, Ваша Величносте? — пролунав голос з палуби.

Атлас підняв голову на чоловіка, що до нього звернувся, спостерігаючи, як його каштанове волосся розвівається під капелюхом. Він упізнав у ньому першого помічника Дрейвіна.

— Де мій брат, Семвелле? — Голос Атласа був твердим, але в його словах відчувалася відчайдушність.

Семвелл поглянув на інших членів екіпажу, які нервово переступали з ноги на ногу. Подув вітер, і на мить усі звуки жвавого порту стихли.

— Мабуть, краще вам піднятися на борт, принце.

Атлас нервово прикусив губу, а потім зітхнув і зробив перший крок на трап.

Коли він наблизився, Семвелл тихо промовив:

— Капітан Роу зник понад тиждень тому. З тієї ночі. Ми нічого про нього не чули і не бачили. — Він замовк і знизав плечима. — Ми припустили, що король відправив його у справах, але він ніколи не зникав настільки довго, не повідомивши нам. Ми просто чекали.

Невіра стиснула груди Атласа.

— Це якийсь божевільний кошмар.

Його думки були плутаними, виходили з-під контролю. Його брат був досвідченим моряком, який стикався з усіма небезпеками, які може піднести море, і завжди виходив з них живим. Те, що він зник без сліду... тут було щось більше.

— Я так розумію, ви питали в свого батька?

Атлас стиснув щелепи під капюшоном.

— Король намагається навести лад після тієї ночі з іншими правителями Раймеллу. Я теж так думав, вважав, що він послав Дрея шукати щось. Можливо, щоб знайти якісь зачіпки про тих, хто напав тієї ночі. — Він підняв руку і почухав потилицю. — Але ти стоїш переді мною тут і зараз.

— Справді. — Щелепа Семвелла стиснулася.

— І немає інших людей, з якими він міг би поплисти? — запитав Атлас.

З Самвелла вирвався звук, що був наполовину сміхом, наполовину глузуванням.

— Краще б не було.

Кілька членів екіпажу почали сміятися разом з ним, і Атлас відкинув каптур, повністю відкривши себе, але його обличчя не виказувало жодної веселості. Відблиски сонця, що відбивалися від хвиль гавані, майже засліпили його, коли вони потрапили на його карі очі.

— Він твій принц, так само як і я, і ти будеш ставитися до нього і до його імені з повагою.

Атлас знав, що його брат пережив, будучи другим сином. Він бачив, як його мучили і грубо обзивали все їхнє життя. Він не міг повірити, що Дрейвін терпів це навіть від членів своєї

команди

. І подумати тільки, що королівство вважало його монстром... Дрейвін був зовсім не таким, дозволяючи людям, які не поважали його, дихати тим самим повітрям, що й він.

Тіні танцювали в сірих очах Атласа, коли він пильно дивився на першого помічника свого брата.

Семвелл підняв руки в захисному жесті і зробив нерішучий крок назад.

— Вибачте, принце. Я знаю, ви нас добре не знаєте, але Дрейвін для нас більше, ніж просто капітан. Він наш друг і людина, яку ми любимо. — Між ними запала тиша. — Він наш брат. Це був лише жарт.

Брат.

Атлас розтиснув кулаки, які звисали вздовж тіла.

Вони піклувалися про Дрейвіна? Можливо, ці чоловіки були для нього ближчими, ніж він сам. Можливо, Дрейвін проводив так багато часу в морі не через жорстокість батька, а тому, що там він почувався як вдома.

Він глибоко вдихнув носом.

— Ну, не дивно, що Дрейвін воліє вашу компанію замість моєї.

Семвелл підійшов до нього і поплескав Атласа по плечу. Цей жест був для нього незвичним від когось, хто не був Дрейвіном.

— Сподіваюся, ви розумієте, що капітан Роу тримається на відстані не через вас, принце. — Семвелл дивився на нього з чимось схожим на жалість, і він ненавидів це.

Атлас відкинув голову назад і нахмурився.

— Схоже, таємниці корони більше не є таємницями, — буркнув він, знову накидаючи каптур і затягуючи шнурки. — Якщо ви нічого не чули про нього, то, здається, мій візит тут закінчено.

Атлас розвернувся і попрямував до трапа.

— Поговоріть зі своїм королем, принце. — Голос Семвелла долинув до нього на вітрі. — Якби мені довелося ставити на це гроші, я б почав пошуки саме там.

Атлас стиснув кулаки, розуміючи, яким важким може бути король у справах, що стосуються його брата.

Думка про зустріч з батьком стискала йому груди, бо він знав, що той прочитає його наскрізь — побачить його удавану хоробрість. Одним поглядом він роздягне його до кісток.

Але він уже не дитина і не може більше ховатися за жартами та чарівністю, якщо хоче колись стати гідним королем.

Він міг це зробити.

Він мусив. Заради Дрея.

Атлас напівповернувся до моряка і ледь помітно нахилив голову, а потім зійшов з дошки і попрямував назад по жвавих вулицях.

Атлас на мить затримався біля дверей своїх покоїв, серце його стискало тягар усього, що на нього чекало. Він зітхнув і відчинив двері.

Всередині призахідне сонце пробивалося крізь відчинені двері балкона, прозорі фіранки повільно коливалися від легкого вітру. І там, біля арки, стояла леді Елоувінн — його новообрана наречена.

Вона обернулася, коли заскрипіли двері, і її золотисто-зелені очі м'яко, але пильно дивилися на нього. Її волосся кольору оніксу спадало на багату, глибоку, рудувато-каштанову шкіру плечей. Ельфійка була втіленням звабної краси. Від маскараду вони говорили лише кілька разів, але того вечора саме вона привернула його увагу найбільше.

Коли батько зажадав, щоб він зробив вибір, він відповів, що не зробить цього без благословення Дрейвіна. Але його брат так і не повернувся, залишивши йому вибір, продиктований обов'язком, а не коханням.