Привид під припливами

Запах горілого, гнилого м'яса заповнив повітря, і у Дрейвіна закрутило в шлунку.

Але істоти продовжували наступати.

— Ці тварюки, блядь, ненаситні! — вигукнула Езміра, її голос дрижав від люті.

Її руки рухалися швидше, викликаючи ще більше води з навколишнього середовища, і вона направляла її в горла найближчих істот, топлячи їх на суші. Але на кожну спалену або потоплену істоту на їх місце приходило ще дві, повзаючи по трупах загиблих.

Навколо них зібралася куля з води — мерехтливий, захисний бар’єр. Дрейвін задер голову, спостерігаючи, як купол змикається, і ступив до Езміри, так близько, що його груди торкнулися її спини. Істоти билися в щит, шипіли, гарчали, але не могли його пробити, а Дрейвін відповідав на їхні спроби своїм полум’ям, спалюючи живцем.

— Вибирай тунель, треба бігти, — закричав він, перекриваючи рев полум’я, що пульсувало в його жилах ще яскравіше й гарячіше. Піт котився по обличчях обох від шаленого жару.

Дрейвін сконцентрував свою енергію в величезний стовп вогню, який вирвався назовні крізь водяний щит. Спека посилилася, випалюючи найближчих істот. Пара палила його легені, і він відчував, ніби вогонь і вода, що зійшлися в одне ціле, можуть розплавити його тіло до кісток.

— Езміро! — заревів він, хапаючи її за плече. — Ми не можемо стримувати їх вічно. Вибери

тунель

!

Вона різко вдихнула від його дотику, а потім підвела на нього погляд.

— Ліворуч.

— Тоді ліворуч. — Дрейвін не втрачав ні секунди, зібравши всі свої сили і спрямувавши їх у лівий тунель, спалюючи істот на своєму шляху. — Біжимо! Швидше!

Вони кинулися в відчайдушний біг. Його полум'я освітлювало і очищало шлях, а Езміра тримала за їхніми спинами щит із води.

Віддалене верещання відлунювало від зубчастих стін, і воно ставало гучнішим з кожною миттю. Дрейвін та Езміра рухалися в унісон, вбігаючи в вузький отвір, що кишів згорбленими, блідошкірими тварюками.

— Вони не зупиняються! — крикнула Езміра, перекриваючи лунаючі крики.

— Тоді ми продовжимо палити, — пробурмотів Дрейвін, і його долоні спалахнули яскравим, пекучим полум'ям. Дрейвін кинув вогняну кулю в масу звиваючихся тіл перед ними.

Раптом тунель різко розширився — тепер він не здавався тунелем, а радше ще однією печерою. Полум’я спалахнуло рудим і червоним, й жар став нестерпним. Кілька істот заверещали й забилися в агонії, їхня шкіра вкрилася пухирями, перш ніж обвуглитися та зсипатися попелом.

Езміра витягнула руку вперед, і спис з води прострілив повітря, влучивши в груди істоти з силою бурхливої річки, притиснувши її до стіни печери, перш ніж вона згорнулася, бездиханна.

Вогнище Дрейвіна відбивалося у воді, яку вона створювала, і в його очах це здавалося так, наче вона горіла в полум’ї, б’ючись поруч із ним.

Дике полум’я

. Кожного разу, коли він ловив на собі її погляд, це слово гупало в його свідомості, пробиваючись крізь душу.

— У такому темпі ми не виживемо, — задихаючись, промовила Езміра, коли вони зупинилися, голос її був напруженим, а піт стікав з чола.

— Я не маю наміру померти тут, Езміро. — Руки Дрейвіна спалахнули диким полум’ям, серце калатало в грудях, він відчував, як вичерпується його магія.

Дрейвін обійшов її, ставши між нею і кречумсами, що мчали за ними в тунелі, і з потужним криком впав на коліна і вдарив кулаками об землю. Хвиля вогню ринула вперед, охоплюючи всіх на своєму шляху, але простір миттєво заповнили нові тварюки, немов вода крізь зруйновану греблю.

Езміра глибоко вдихнула.

— Я розчищу шлях. — Вона обійшла його, поки він підводився на ноги, а його горло стиснулося, коли він стежив, як вона прямує до них. — Якщо ти спалиш мене, я буду дуже злитися, — крикнула вона через плече.

Дрейвін нахмурився, але, незважаючи на здоровий глузд, засміявся.

Засміявся

, коли вони були на межі загибелі.

Не чекаючи відповіді, вона витягнула вперед обидві руки. Перед її долонями зібрався і здійнявся потік води, який прорвався крізь тунель перед ними, збиваючи істот з ніг.

Він не вагався. Дрейвін пішов слідом за водою, руки його палали.

— Продовжуй тиснути на них!

Разом вони рухалися, як буря з полум'я і моря. Дрейвін спалював усе на своєму шляху, залишаючи тунель сяючим від розпеченого тепла, а вода Езміри охолоджувала камінь — навколо них піднімалася густа пара, коли дві сили зіткнулися.

Фенікс і сирена рухалися як одне ціле, їхні сили створювали смертельний танець.

Коли їхня магія злилася в нестримну силу, шипіння і гарчання нарешті припинилися. Останні істоти лежали розбиті навколо них, перетворившись на купи обвуглених кісток і мокрого попелу.

Езміра важко дихала, підходячи до нього.

— Це все?

Він помітив, що вони стояли трохи далі від вузького тунелю. Його полум'я згасло до слабкого, обережного сяйва.

— Поки що.

— Ага, — відповіла вона, задихаючись.

Дрейвін поглянув на неї, коли руни на її тілі знову яскраво спалахнули. Він прикрив очі долонею, підглядаючи крізь пальці в захваті — аж поки її очі не закотилися.

Наступної миті вона знепритомніла просто в нього на руках.

— Езміро! — він опустився на коліна, обережно перевернувши її, щоб побачити її обличчя — воно було нерухомим і твердим, мов камінь навколо.

За мить знаки на її руках знову набули звичного кольору спаленого червоного, і вся печера знову занурилася в темряву.