Привид під припливами

Глава 42

РОЗДІЛ 31

ДРЕЙВІН

Смертоносний голос Езміри бринів загрозливим обіцянням — так, ніби вона щойно врятувала життя Дрейвіна лише для того, щоб зрештою відібрати його власноруч.

— Що

я

наробив?! Як щодо того, що я, кляті боги, врятував тобі життя! — крикнув їй у відповідь Дрейвін, все ще намагаючись віддихатися, а його тіло тремтіло від крижаної води, що просочила його одяг.

Він з недовірою дивився на жінку, що нависла над ним, з її м'якої,

сяючої

шкіри стікала вода.

Чому вона сяяла?

Як

вона сяяла?

— А як щодо того, щоб подякувати за те, що я врятував твоє життя! — вигукнув він, сідаючи поряд із нею й не відводячи погляду.

Езміра скривила губи, оголивши ікла.

— Врятував мене? Якщо я правильно пам’ятаю останні кілька митей — а я впевнена, що так, враховуючи, що я була єдиною, хто був у свідомості — то це я врятувала

твою

шкуру!

Дрейвін бачив, як її хвіст розділився, перетворюючись на дві стрункі ноги. Його щоки обпекло жаром, коли він збагнув, що тепер вона була зовсім оголена. Дивитися на це перетворення було надто інтимно, навіть попри темряву. Він відвів погляд, але зрадницькі очі ковзнули по її руках, і брови насупилися — сліди на шкірі вже не скидалися на опіки.

— Гарний трюк.

— Рада, що тобі сподобалося, — просичала вона, силкуючись натягти на себе промоклі штани.

Дрейвін випустив з себе зітхання після декількох хвилин напруженої тиші.

— Що сталося?

Езміра підвелася й підійшла до самої крайки води, втупившись у кам’яну стіну, що здіймалася вгору, здавалося, без кінця.

Це звідти вони впали? Він майже нічого не пам'ятав після того, як стрибнув, щоб врятувати їй життя.

— Своїм черговим дурнуватим геройством ти прирік нас обох, — її голос був гострий, кожне слово пронизувала роздратованість. Вона потерла скроні.

Він озирнувся і помітив, що інших поруч не було.

— Вони вижили?

— Краще б так, заради твого ж блага.

Дрейвін встав і зробив крок до неї.

— Цікаво виходить: чоловік в кайданах, чиє життя постійно висить на волосині, був тим, хто вирішив тебе врятувати.

Вона випрямилася, а Дрейвін ледь помітно посміхнувся, розуміючи, що його слова вразили її саме там, де він хотів.

— Можливо, вони не такі віддані своєму капітанові, як ти думаєш.

Езміра обернулася.

— Ти нічого про них не знаєш.

— О, думаю, я знаю достатньо з того, що побачив за кілька днів. Пірати відомі своєю смертельною егоїстичністю. Твій екіпаж не виняток.

Вона підняла палець, і її кіготь вислизнув, торкнувшись шкіри його шиї.

— Виконуюча обов’язки капітана. Не забуваймо, де гниє справжній капітан і хто винен у тому, що він там опинився.

— У цьому винен він сам, Езміро. За свої злочини проти всього проклятого богами королівства. І ти повинна бути там разом з ним, можливо, навіть більше за нього.

— Ти думаєш, я цього не знаю?! — зарепетувала вона, і її голос відбився від стін печери. Дрібні камінчики відколювалися від навколишнього каменю і падали в басейн біля їхніх ніг. Вона зробила крок до нього, і її голос став ледь чутним шепотом. — Я б помінялася з ним місцями, якби могла.

— Дурість. Тебе б просто вбили. — Він примружив очі, ледь бачачи в темряві печери.

Чому вона так переймалася найстрашнішим злочинцем королівства?

— Це краще, ніж щоб він задихався від кожного свого подиху.

Його щелепи напружилися від цього словесного двобою. Що вона мала на увазі?

— Спочатку я вважав, що ти маєш інтимні стосунки зі своїм першим помічником. Але ти говориш про свого капітана як про коханого, — сказав він. — Цікаво, що він доручив керівництво жінці під час своєї відсутності.

Її обличчя затьмарила суміш шоку і чогось схожого на огиду, що проявилося в тому, як вона роззявила рота і нахмурила брови.

— Це огидно! Тобі так важко зрозуміти, що жінка може обіймати високу посаду?

Він знизав плечима.

— Не обов'язково. Просто ти так про нього говориш...

— Мої стосунки з капітаном —

не

твоя справа. Але я покладу край твоїм ганебним здогадам, ніби між нами щось більше, ніж родинний зв’язок.

Дрейвін підняв брову.

— Родинний?

Езміра відвернулася від нього, ніби відмахуючись. Склавши долоні, вона підняла підборіддя і крикнула:

— Джаку! Рене! Рівене, ви мене чуєте?! — Вона зробила крок ближче до стіни. — Агов! — Слово відлунило.

— Схоже, вони не йдуть за тобою, — констатував Дрейвін. — Мабуть, думають, що ми загинули.

— Швидше за все, тільки ти, смертний, — виплюнула вона, перш ніж промчати повз нього в протилежному напрямку.

Проклятий Айра.

Ця жінка була щось з чимось.

— А ти куди? — пробурмотів він, зітхнувши і закотивши очі.

Вона трохи обернулася, її волосся кольору опівночі кружляло навколо в бірюзовому світлі.

— Я шукаю вихід або шлях далі. Ми зайшли так далеко. Якщо ти хочеш, щоб тебе з'їли грінділоу або інші тварюки, що ховаються в цій воді, то будь ласка.

Грінділоу довели, що тут, внизу, є

якась

форма життя. Він думав, що це місце повністю покинуте і забуте, але в тінях і озерах ховалися істоти. Вони безтурботно розгулювали, а він стояв тут... безсилий, в кайданах.

Чим далі Езміра відходила від нього, тим гнітючішою ставала темрява, густіша за будь-яку ніч. Він відчував задуху, навіть дезорієнтацію. Він дивився в темряву і міг би присягнутися, що темрява дивиться прямо на нього.

Можливо, треба було дозволити їй загинути під каменем, а тоді прориватися самому. Але він згадав трьох чоловіків, що знущалися з нього, демонструючи владу, і зрозумів: доки він був скутий велсінітом, він у повній дупі.

Дрейвін кинувся до неї, молячи Айру, щоб він не впав у якусь невидиму щілину або не зірвався з іншого обриву, коли вона зупинилася біля стіни. Він прослідкував за її поглядом до каменю, на якому були викарбувані ті самі візерунки, що й на стелі печери, ідентичні її рукам.

— Це безглуздо, — буркнув Дрейвін. — Ми марнуємо час. Нам слід спробувати⁠...

— Заткнися і дай мені подумати, Дрейвіне Роу, — різко відрізала Езміра, пальцями торкаючись холодного вологого каменю. Її подих застиг, коли кінчики пальців торкнулися каменю.

Дрож пробігла тілом Езміри, а її легкі дотики слідували за візерунками, змушуючи його серце битися швидше.

— Мені здається, ці знаки навмисні і, можливо, стародавні. Символи влади. Можливо, навіть богів, — припустив він.