Привид під припливами

Глава 40

РОЗДІЛ 29

ЕЗМІРА

Піт виступив на чолі Езміри, збирався краплями, поки вона задихалась під довгим плащем, який змусила себе носити під палючими променями сонця. Навіть чоловіки пітніли у своїх тонких туніках, але вона не була готова до того, щоб вони побачили те, що, як вона знала, виблискувало під її одягом.

Вона заглянула під рукав, щойно ступила на кам’яний берег острова, коли Джак, Рен і Рівен змушували Дрейвіна встати з човна. І, як і минулого разу, знаки, що прикрашали її тіло, випромінювали тонке сяйво, ніби вона була під поверхнею океану, але цього разу її шкіра навіть не була мокрою.

У цьому острові було щось — щось, що кликало її, мов нитка, обвита навколо серця, що тягне її вперед.

Вона прагнула дізнатися, чому, але не мала жодного уявлення про можливі причини. Проте знала в самих кістках: відповіді, яких вона шукала все життя, могли ховатися саме в глибині печери, що роззявилася перед ними.

Езміра зробила крок вперед, оглядаючи вхід до печери. Без слів вона помахала рукою своїм людям і прокралася всередину.

Все було так, як вона пам'ятала: повітря всередині було прохолодним, вологим і насиченим запахом мокрого каменю та солоного морського повітря. Краплі води падали в невидимі калюжі десь у темряві, і лише невеликі промені сонця проникали крізь щілини в стелі печери.

Вона зупинилася на мить, даючи очам звикнути до темряви, поки решта наздоганяли її. Езміра озирнулася, спостерігаючи, як вони оглядають оточення.

— Це місце якесь аномальне, — пробурмотів Рен тихим голосом.

— Щось типу того, — відповіла вона так само тихо.

— Як далеко ти зайшла, коли була сама? — запитав Джак, підійшовши до неї і мружачись у темряві. Він озирнувся через плече. — Не відставай, Феніксе.

Езміра закотила очі.

— Твоє знущання над ним починає втомлювати навіть мене. Ми не знаємо, скільки часу тут пробудемо. Не змушуй

мене

ще більше нервувати.

— Пробач, що я не такий...

поблажливий,

коли хтось нападає на мого друга.

Погляд Езміри пом’якшав, але вона продовжувала дивитись уперед, на шлях.

— Пробачаю.

Вона повернулася до інших. Рен і Рівен дивилися на стіни й стелю, а двоє інших стояли по боках Дрейвіна, мовчки спостерігаючи за нею.

— Сподіваюся, ми не затримаємося надовго, але нам треба триматися разом. Я не заходила сюди глибоко, але попереду є вузький прохід, що веде до більшої зали. Коли будемо там, зможемо скласти чіткіший план.

— А що, якщо там будуть чудовиська, капітане? — запитав Рен.

Незважаючи на нервозність через западину, вона підняла брову в глузливому жесті.

— Чудовиська? Не кажи мені, що ти боїшся, Рене.

— У цьому місці щось не так, босе, — відповів за нього Рівен.

— Незважаючи на це, ми мусимо рухатися далі. Ми щойно прибули.

Її голос був твердим, хоча й тихішим, ніж зазвичай. Навіть вона не могла позбутися відчуття, що печера слухає, чекає або навіть спостерігає за ними.

Але вона ніколи не знала страху, не кажучи вже про те, щоб його виявляти. Вона категорично відмовлялася показувати їм хоч найменший натяк на це зараз.

— Хіба я не достатньо грізна зброя, щоб заспокоїти ваші жалюгідні нерви? — сказала вона, схрестивши руки й виставивши стегно.

Джак хрипко хмикнув, але ніхто не відповів.

— І, на наше щастя, у нас є приманка, якщо знадобиться. — Вона кивнула підборіддям на Дрейвіна, а той закотив очі.

Вона не чекала на реакцію. Її очі спалахнули — і засяяли в темряві, освітлюючи шлях.

Сталактити звисали зі стелі, наче зуби величезної стародавньої тварини. Відлуння кроків екіпажу було неприємно гучним, коли вони вийшли з вузького проходу у відкриту печеру.

— Езмі, тут на камені є різьблення, — повідомив Джак.

Вона пам'ятала їх з минулого разу, хоча не могла прочитати.

— Ага, — сказала вона, підійшовши до найближчої стіни і провівши пальцями по невідомих знаках. — Схоже на якісь руни або, можливо, зовсім іншу мову.

— Вони здаються знайомими, — втрутився Рен, почісуючи щетину на підборідді.

Езміра хотіла не звертати уваги на їхні голоси, але відчула на собі погляди. Вона посунулася з місця, відчуваючи неприємне відчуття, що за нею стежать.

Коли вона підняла погляд, її зустріли очі Дрейвіна.

Його очі кольору віскі були пронизливими, навіть у темряві печери. Вона не могла зрозуміти, про що він думає, але їй не подобалося, як його погляд звузився на ній. Наче він намагався прочитати її думки.

— Ти хочеш щось сказати, Дрейвіне Роу? — просичала вона.

Його погляд неквапливо блукав по ній, викликаючи у неї неприємне відчуття в животі. І коли його погляд зупинився на її руках, вона точно зрозуміла, про що він думає.

— Вперше я згоден з кимось із вашої команди. Ці знаки дуже…

знайомі

. — Його очі, навіть у напівтемряві печери, потемніли, коли він оцінював її.

Їй це не сподобалося.

— Твоя корисність з кожною хвилиною зменшується, — різко сказала вона, випрямившись.

Дрейвін лише підняв зв'язані руки перед собою в захисному жесті.

— Як ти думаєш, що це означає? — прошепотів Джак, підійшовши до стіни і провівши рукою по зношених різьбленнях. — Ці знаки здаються стародавніми. Викарбувані в скелі людьми. Або кимось…

іншим

. Спіралі, руни, символи, які ніхто з нас не може розшифрувати. А кожен з нас походить з різних королівств.

— Це означає, Джаку, що ми в правильному місці. Треба рухатися далі, — сказала Езміра.

Вона пішла попереду, а вони мовчки слідували за нею. Стежка звужувалася, змушуючи їх йти в одну лінію, і спускалася вниз.

Сонячне світло, яке раніше пробивалося крізь тріщини в стелі печери, повністю зникло. Єдиним джерелом світла стали її очі, які освітлювали знаки, що ставали все більш виразними, чим глибше вони просувалися.

— Я думаю, вони розповідають історію, — сказав Рівен ззаду.

— Але яку історію? — додав Рен.

— Ми, мабуть, ніколи не дізнаємося, — відповіла Езміра, хоча відчайдушно хотіла, щоб це не було правдою. Відчуваючи, що вони можуть містити відповіді, яких вона шукала все своє життя.

— Їх не викарбували смертні. Якщо я в чомусь і впевнений, то це в цьому, — додав Дрейвін.

— Звісно, — просичав Джак. — Твоє плем'я не здатне на таке.

Дрейвін тихо засміявся, але в цьому не було ніякої веселості.

— Смертний, сирена, двоє лісових перевертнів і ельф натрапили на стародавню печеру, і жоден з нас не може розшифрувати знаки на стінах.