Привид під припливами

Глава 38

РОЗДІЛ 27

ЕЗМІРА

Езміра вдивлялася крізь підзорну трубу в напрямку далекого острова. Хвилі розбивалися об його гострі скелі, розбризкуючи солону воду в повітря. Вона стояла біля штурвала «Нічного Привида», не відриваючи погляду від печери.

Вона була розлючена на себе. Дурість — от що це було, дозволити принцу вільно ходити кораблем, забувши, ким він є насправді: її полоненим.

Вона хотіла лише трохи погратися з ним і розвідати його думки. Але кайдани, що він носив, блокували її магію, позбавляючи здатності примушувати його до правди. Навіть якщо його полум’я було скуто велсінітовими кайданами, їй не слід було ризикувати — і саме це змусило її зіграти єдину карту, яка в неї залишалась, коли він на неї напав.

Езміра не планувала розкривати, ким вона є насправді, аж до найвигіднішого моменту. Але тепер, коли все вийшло назовні, не було сенсу приховувати ні себе, ні істинну причину їхньої подорожі.

Її погляд відхилився від острова до принца, прив’язаного до головної щогли її корабля, ще непритомного після минулої ночі, а потім — до моря за ним, де в темних водах ховалась западина.

По її спині пробіг озноб, щойно вона згадала про чудовисько, що чекало в ній.

— Езмі, — покликав Джак, піднімаючись сходами. — Ти впевнена, що це те місце? Мені здається, що це просто покинутий острів.

Її пальці побіліли від того, як вона міцно стиснула штурвал.

— Ага. Саме сюди ми і прямували. — Вона відпустила штурвал, обійшла його і спустилася на головну палубу. — Гей, всі на палубу! — прогриміла вона. — Підведіть нас якомога ближче до острова, перш ніж кидати якір. Глибина тут… значна.

Значна

. Вона ледь не розсміялася з власної брехні, уявивши собі западину, в якій чатувала грьобана морська потвора.

Він пішов за нею, на його засмаглій шкірі відбивалася збентеженість.

— Езмі, звідки ти це знаєш?

Вона обернулася до нього, і він ледь не врізався в неї, коли вона зупинилася. Її очі, темні й глибокі, втупилися в золотаві, пильні очі друга:

— Я була тут... коли все пішло до біса.

Брови її друга зсунулися.

— Що на тому острові, Езмі?

— Я боюся не того, що на острові. — Вона замовкла, прочистила горло, коли кров злилася з її обличчя. Вона нахилилася до нього і прошепотіла: — А того, що під нами.

Джак здивовано розширив очі.

— А що ж це може бути?

Вона повернулася обличчям до моря і важко ковтнула, відчуваючи, як чистий страх перед морським змієм знову заповнює її.

— Міфічна істота.

— Та, якої варто боятися? — Він підняв брову.

— Ага, — прошепотіла вона і підійшла до Дрейвіна.

Вона зупинилась, поставивши руки на стегна, роздивляючись його. Голова та плечі безвольно похилилися, тіло обвисло в мотузках, що тримали його вертикально. Його каштанове волосся, розпатлане вітром, спадало на обличчя.

Езміра прикусила язика, розмірковуючи, що з ним робити. Вона знала, що їй доведеться залишити принаймні половину екіпажу на борту «Нічного Привида», щоб охороняли печеру, але не довіряла їм настільки, щоби вони не замучили принца до смерті. А отже — його доведеться взяти з собою. І ця думка змусила її закотити очі — він тільки ускладнить усе ще дужче.

— Джаку, — покликала вона через плече, не відриваючи погляду від в'язня.

— Так, капітане?

Куточки її губ піднялися в посмішці.

— Я б сказала, що час будити сплячого принца. Всі згодні?

З екіпажу пролунав злісний сміх, і вона прийняла це за відповідь.

Делікатним рухом пальців вона підняла з моря воду — невелику вируючу спіраль, яку вона створила без жодних зусиль. Вона звивалася над поруччям палуби і зависла над її плечем, немов вартовий.

— Час прокидатися, Феніксе, — прошепотіла вона, перш ніж наказати воді залити свого в'язня.