Страница 71 из 199
Але що більше він про це думав, то більше його охоплював жах. Що його змусило спробувати задушити жінку, яка, на перший погляд, була беззахисною? Тільки вона такою зовсім не була. Усі думки про неї, які він намагався придушити, вважаючи їх неможливими, виявилися правдою.
Езміра була…
сиреною
. Морським чудовиськом, яке в королівстві вважали вимерлим.
Вона взяла ті самі кігті і неквапливо провела ними по його грудях, аж доки не дісталася до горла. На мить Дрейвін подумав, що вона розріже йому тіло і він стікатиме кров'ю під нею.
— Гаразд, — нарешті сказала вона. — Але тільки тому, що я поважаю чесність.
Езміра взяла його зранене передпліччя й піднесла до своїх пухких губ, поглянувши на нього з жахаючою холодністю — й вгрузлась зубами в рану. Очі Дрейвіна розширились у жаху, коли вона почала висмоктувати отруту, наче найвишуканіше вино.
— Що, в біса? — це все, що він зміг прошепотіти, коли біль повільно вщух. Його дихання вирівнялося, а небо над ним світлішало від сходу сонця.
Вона кинула його понівечену руку на груди і піднялася, щоб зависнути над ним.
— Ось що буває, коли недооцінюєш загрозу, — просичала вона. — Тепер ти знаєш, що я саме такою і є.
Помаранчеве сяйво світанку позаду неї обрамляло її вогняним ореолом — немов віддзеркалювало полум’я, що вирує всередині нього.
— Справжнє дике полум’я
, — подумав він, дивлячись на неї, але не встиг вимовити ні слова, як вона вдарила його кулаком в щоку.
Голова Дрейвіна вдарилася об дерев'яну підлогу, і він занурився в темряву.