Страница 68 из 199
— Виглядаєш, ніби переживав і кращі дні.
Він випустив з себе ненависний сміх.
— А хто в цьому винен?
— Ну, це твоя провина. Якби ти тримав рота на замку, може, я б не так швидко втомилася від твоєї компанії.
Дрейвін звузив свої очі кольору віскі, і вона могла б присягнутися, що побачила в них спалах його полум'я, навіть крізь кайдани.
— Пробач, що наважився ставити запитання щодо власного полону, капітане.
Езміра притулилася до стінки камери, висунувши кігті з-під нігтів і вдаючи, що оглядає їх.
— Хочеш розім'яти ноги, Феніксе? — Вона знову на мить поглянула на нього, і він зморщив брови. — Чи, може, варто сказати — крила? — Вона підморгнула.
Дрейвін підвівся на ноги, не зводячи з неї погляду, і повільно рушив до місця, де вона сперлася на решітку його камери. Вона здогадувалась, що він очікує, що вона відступить назад — але залишилася на місці, на відстані витягнутої руки, навіть попри ґрати.
— А де твій вірний пес? Не чекав, що побачу тебе без нього — зазвичай він висить на тобі, як кліщ, — сказав він.
Його слова застали її зненацька, і вона здивовано пихнула.
— Джак спить. Як і решта екіпажу. — Вона дістала з кишені ключі й відімкнула камеру. Скрип іржавих ґрат відлунив у темряві маленької в’язниці. — Залишилися тільки ти й я, Феніксе.
Езміра розвернулась до нього спиною, на мить замислившись, чи не спробує він щось — знаючи, що вони цілковито самі. Але той просто залишився стояти на порозі своєї камери, не ступивши й кроку за її межі.
— Чому я відчуваю, що це пастка? — сказав він, змушуючи її повернутися до нього біля сходів.
— Якщо ти шукаєш відповіді, тобі краще піти за мною.
Насправді, це вона хотіла відповіді, але не проти була обмінятися. Езміра піднялася на кілька сходинок, а потім озирнулася через плече і сказала:
— Який кращий час для запитань, ніж коли поруч немає мого
вірного пса
?
З темною усмішкою вона рушила далі, зникаючи сходами вгору.