Привид під припливами

Глава 35

РОЗДІЛ 24

ДРЕЙВІН

— Капітан з тобою розмовляє. — Чоловік штовхнув його в спину, і Дрейвін спіткнувся і впав у центр кімнати.

—

Відповідай

,

коли з тобою розмовляють.

Дрейвін важко ковтнув, не знаючи, що робити чи сказати, намагаючись осмислити все, що сталося.

Капітан за капітана. Пірат — за принца. Ця реальність накотила на нього з усією силою, і пальці на руках затремтіли, наповнені вогнем, готовим спопелити все довкола — якби не ці кляті кайдани на зап’ястках.

— Все гаразд, Джаку, — сказала Езмі з крісла, не відриваючи погляду від Дрейвіна. — Він наш гість.

Її посмішка стала котячою.

— У тебе цікавий спосіб поводитися з гостями, Езмі, — сказав Дрейвін, намагаючись приховати роздратування в голосі.

Вона підняла руку, щоб оглянути свої нігті, які більше нагадували кігті. Дрейвін подивився на них, піднявши брову, впевнений, що раніше їх не помічав.

— Можеш звертатися до мене «капітан» або Езміра.

Її голос був суворим, не залишаючи місця для суперечок, але йому було байдуже.

— Тож у твоїй павутині брехні, коли ми зустрілися в Якірній Пристані, була частка правди.

Чоловік на ім'я Джак ударив його ногою під коліно, і Дрейвін з гучним стогоном впав на підлогу.

— Мені не подобається твій тон щодо мого капітана.

— А мені, блядь, не подобається те, що мене тримають у полоні посеред моря, — відрізав він, грізно поглянувши на Джака. Він повернувся до прекрасної, жорстокої жінки, яка спостерігала за їхньою сутичкою. Він підвівся і сказав: — Ти винна мені пояснення.

Езмі хихотіла, піднімаючи зі столу пістолет і крутячи його в руці.

— Я тобі нічого не винна, Феніксе.

Дрейвін ковтнув, відчуваючи, як піт збігає хребтом. На мить йому здалося, що вона справді вистрілить. Але в її погляді щось блиснуло — вона ще не награлась. Вона чогось хотіла. Питання —

чого саме?

— Це був твій план з самого початку? — він оскалив зуби. — Захопити мене, щоб обміняти на щось, чого ти прагнеш? Як ти дістала велсініт?

Її моторошні очі блукали по ньому.

— Вкрала, звичайно.

— З замку?

Вона злорадно хихикнула.

— У тебе, принце. Після того, як ти посадив мене в камеру на своєму кораблі. — Останнє слово прозвучало з люттю.

Дрейвін швидко поглядав то на неї, то на велсініт, намагаючись збагнути, як таке могло статися.

— Перед тим, як я затопила його на глибину, — закінчила вона.

Він роззявив рота, а зв'язані руки стиснулися в кулаки перед обличчям.

— Як? — вирвалося крізь зціплені зуби.

Езміра посміхнулася, і в її очах спалахнув неземний блиск. Кімната засяяла блакитним світлом, і зброя та вітражі на стінах засяяли в його променях. Але світло зникло так само швидко, як і з'явилося.

— Що це, в ім'я всіх богів? — прошепотів він, відступаючи на крок від хижачки, що сиділа в кріслі капітана. Тепер він був абсолютно впевнений, що вона не та, за кого себе видавала... То хто ж вона, в біса, така?

Езміра встала з-за столу, не відриваючи від нього погляду, і нахилила голову набік.

— Ходімо зі мною, Дрейвіне.

Вона не дала йому можливості відповісти, проходячи повз нього, підковані чоботи клацали по дерев’яній підлозі. Джак відчинив для неї двері, і вона вийшла на палубу. Йому не лишалось нічого іншого, як рушити слідом.

Джак схопив його за руку, намагаючись змусити йти за нею, але Дрейвін вирвався з його рук.

— Гей, ви двоє. — Вони обоє обернулися до Езміри, яка дивилася на них зі сходів, що вели на кормову палубу. — Він буде чемним і слухняним хлопчиком. Правда, Дрейвіне? — Його ніздрі роздулись від люті, а Джак розсміявся. — До того ж, куди він подінеться? — Вона вказала на відкрите море, що оточувало їх, перш ніж піднятися сходами.

— Ти її чув.

Ці слова прошепотіли йому на вухо — надто близько, щоб почуватися комфортно — коли Джак пройшов повз нього і пішов за капітаном.

Дрейвін повільно повернувся до носа корабля, спостерігаючи за роботою екіпажу, яка не звертала уваги на скутого в кайданах в’язня, що стояв посередині палуби.

Чоловіки всіх рас працювали в тандемі. Він міг тільки припустити, що ті, хто мав знаки лісового королівства, були перевертнями, а ті, хто мав загострені вуха, походили з Сумней, королівства ельфів. Було навіть кілька таких, що не мали жодних знаків і виглядали як звичайні чоловіки з Лефайріну. Він примружив очі, дивлячись на кожного, хто проходив повз, а екіпаж продовжував ігнорувати його існування.

Врешті-решт він підвів погляд на кормову частину корабля, де Езміра однією рукою тримала штурвал, а її чорне волосся розвівалося на морському вітрі, коли вона дивилася на нього. Здавалося, вона благала його бути настільки дурним, щоб кинути їй виклик і спробувати втекти.

Дрейвін знав, що шанси на втечу майже мінімальні, і йому було цікаво, яку інформацію вона надасть, якщо він буде співпрацювати з нею, а не чинити опір кожному її руху. Тож він придушив свою гордість і рушив до сходів, молячи Айру, щоб той допоміг йому стримати гнів достатньо довго, щоб знайти спосіб звільнитися.

Нагорі він помітив Джака, який стояв біля одного з менших щогл і пильно дивився на Езміру, а потім його золоті очі з ненавистю перейшли на нього. Він не міг звинувачувати чоловіка — минулого разу, коли він був на цьому кораблі, він спалив усіх за наказом свого батька.

Але як це корабель знову мав екіпаж? Де був Джак тієї ночі? Напевно, він знав Езміру вже деякий час, якщо був так відданий їй як своєму капітану. Можливо, вони були коханцями, і він був лише пішаком у їхній маленькій грі, в якій він тепер опинився. Від думки про те, що ці двоє ділять одне ліжко, у грудях спалахнуло пекуче відчуття.

Дрейвін підійшов до Езміри і, як і вона, дивився на корабель, спостерігаючи за екіпажем, а кам'яні кайдани врізалися йому в шкіру.

— Тут я отримаю пояснення?

— Я вже казала тобі, Дрейвіне Роу. Я тобі нічого не винна. Насправді, вважай, що тобі пощастило, що ти живий.

Дрейвін дивився на неї, ненавидячи її прекрасне обличчя. Воно було привабливим, навіть коли було злим. Здавалося, що сама її краса могла заманити до неї будь-якого чоловіка, а в поєднанні з голосом, що нагадував отруйний мед, вона була абсолютно...

смертельною

.

— Я не можу позбутися думки, що це не був твій початковий план.

Езміра стиснула щелепи, вени на шиї напружилися, коли вона повернулася до нього. Він посміхнувся, побачивши її раптову зміну поведінки, і вирішив, що його припущення було правильним.